З4 переказ тексту його зненацька охопив сумнів: «чи те я роблю, що слід? чи здатний на це? чому так тягне туди, в невідоме? і він зупинився серед шляху. замислився. озирнувся. хоча дорога стелилася попереду рівна й широка, проте він не міг іти далі: неспокій, і невдоволення собою, і жадання чогось вищого переповнили його. а обіч уторованої дороги громадилися вершини, які здавалися такими стрімкими й неприступними, що на них ніхто не наважувався зійти. до того ж їх оточували непрохідні хащі, глибокі яруги, гострі стрімчаки й бескиди… і все ж він рішуче зійшов з гладенької дороги й крізь нетрі та чагарі заторував власну стежину до вершини. і вже ніщо не могло зупинити сміливця: ні колюче терня, ні скелясті крутосхили, ні глибокі урвища. він здіймався все вгору і вгору. «божевільний! » - жахалися одні, що спокійно гостинцем. «відчайдушний! » - захоплено вигукували інші, які вже готувалися рушити й собі услід за сміливцем. «щасливий! » - зітхали ті, що через свою кволість, несміливість чи полохливу вдачу не могли піти за першопрохідцем. а були й такі, що мовчки заздрили й потайки зневажали сміливця. що йому до того! він уперто здіймався на вершину, де не ступала ще нога людська. і то було його покликання, його щастя, його слава й безсмертя. як важливо в житті знайти себе, доки не пізно, доки ще молодий! а йому тоді йшов уже тридцять другий. за спиною в нього і вчителювання, і участь у боях, і робота в провідній республіканській газеті художником-ілюстрато-ром, карикатуристом. читачі в кожному номері шукали гострі, дотепні малюнки, під якими стояв підпис «сашко». друзі щодня приходили до нього в майстерню, щоб подивитися, як під пензлем народжується пейзаж чи людський тип. і називали його талановитим, і пророкували йому творче майбуття. а його не задовольняли ні карикатури, ні акварелі, ні олійні праці. все дужче й дужче почувався невдоволеним, бо відчував у со^і силу творця нового мистецтва, що тільки-но утверджувалося. і однієї ночі після роздумів він рішуче вийшов зі своєї майстерні, щоб ніколи до неї не повернутися. залишив мольберт, фарби, закінчені й незакінчені полотна - залишив назавжди. з плащем через плече й дорожнім портфелем у руці поспішив на вокзал, сів у поїзд, що повіз його на берег чорного моря, в красуню одесу. а вранці він уже стояв перед директором кінофабрики і промовляв три заповітних слова: - хочу стати режисером!
