Ввічлива людина це та людина яка веде себе спокійно,урівноважено.Яка в громадському місці веде себе культурно.В автобусі завжди поступиться місцем старшим.Ніколи не буде ображати менших і в ту ж чергу захистить їх.
или
В наш час дуже мало ввічливих людей. Ввічлива людина, це та людина, яка допомагає старим переїти дорогу, поступитися місцем в автобусі. Ввічлива людина ніколи не образить, вона має совість,яка не доволяє робити погані речі. Ця людина має добрі манери, знає правила етикету. Вона ніколи не буде сміятися з каліки, тому що розуміє, як важко таким людям у житті та суспільстві. Я дуже хочу, щоб в нашій країні було багато ввічливих людей, які все розуміють, підтримують та до у скрутній годині або кщо людина потребує до Всім бажаю бути ввічливими!
Often talk about autumn: the artist-autumn. Just a few days Autumn: "repaint" the landscape. Previously, the wood was green, but autumn came and changed the green into many colors and shades. Each type of wood painted in a different color. Some of the trees are lemon-yellow, and some - orange. There are those who are painted in thick dark yellow color, it is called ocher. There are also shades of red: scarlet, crimson, dark red. All brown tones is also present in the palette of autumn artist. There is also a shade called golden. Only evergreen trees remain as they were.
And autumn colors the sky. In early autumn, it is often bright azure. On it are floating white light clouds. Gradually blue mixed with gray, and the clouds become heavy, dark, turning into dark gray clouds. Increasingly, pouring endless gray rain. Bright, cheerful colors are replaced by the gloomy, boring. Winter is coming.
Fall colors not only the leaves on the trees, but the fruit. Autumn color - the color of ripe apples. And apples may also be different from green to red. The dark blue and pale green plums, ripe purple grapes, bright orange pumpkins - is also colors of autumn.
Аж голі дерева стогнуть та гнуться.
Землю замерзлу вдень дощиком мочить,
А на ніч морозом дужим стискає.
Хмари збирає з усіх закутків неба,
Що нікуди сонцю й глянуть на землю...
Ринуть веснянії води рікою,
Дороги та греблі всюди руйнують,
Мокра ж хуртеча на полі і в лісі
Билину зелену снігом вкриває...Сердиться Березень: серце віщує,
Що скоро вже, скоро йому доведеться
Квітню квітчастому, меншому брату,
Своє королівство - землю віддати,
І він замишляє ось що зробити:
Квітня квітчастого, меншого брата,
Ніби покликать до себе у гості...
От зараз хмари роздмухав по небі,
А сам поклонився сонцю ясному:
Просить він в сонечка з неба
(Буйнесенькі стануть теж у пригоді):
Землю сушити, травицею вкрити,
Первоцвітом, рястом гай уквітчати.
Тільки що глянуло сонечко з неба -
Вже й стежка біленька в'ється болотом,
Пташка щебече в повітрі прозорім,
Травиця зелена з снігу вилазить.
Бачить, що сонечко щиро працює,-
Пташок посилає Березень хитрий,
Тих, що то з вирію просто летіли,-
В гостину до себе брата прохати.
Квітень, почувши запросини тії:
- Поїду,- зрадівши, каже,- до брата!-
Й очі веселі від щастя засяли.
Зараз почав він ладнатись в дорогу:
Лаштує чумацького воза; на пашу
Рясту, фіалок готує для коней,
А сам надягає шати зелені.
- Гов! А куди це ти, братику, їдеш?-
Хтось крикнув йому голосочком дитячим.
Квітень оглянувсь та, скинувши оком,
Молодшого брата - Травня побачив.
Травень був хлопчик на диво вродливий:
Як небо, очиці сині-блакитні,
Шати на ньому із квітів веселих,
Аж пахощі гарні віють від нього;
В пишній короні росинки перлисті
Так грають на сонці, немов самоцвіти.
Скаже він слово, то так і здається,
Що то соловейко в лузі співає.
Квітень вітається з Травнем та й каже:
- До Березня в гості, братику, їду!-
Травень відразу чогось засмутився.
- Знаєш що,- каже,- друже мій милий?
Скажу тобі нишком дивнії речі:
Матінка наша, Весна запашная,
Бувало, малого мене пригортає
Та часом зітхне і промовить тихенько:
"Трьох вас, синів, я у світоньку маю,-
Березень, старший,-дитина лукава..."
Як візьмеш на воза ще човен та сани,
Тоді рушай сміло до Березня в гості! -
Слухає Квітень розумної ради
Й на воза складає човен та сани...