Вставні слова й речення не несуть нової інформації, вони лише певним чином оцінюють, уточнюють основне повідомлення і, отже, надають мовленню більшої природності, роблять його емоційно й інтонаційно насиченим. У реченні вставні слова й речення:
а) виражають упевненість або невпевненість у тому, що повідомляється: безумовно, безперечно, справді, певна річ, ясна річ, правду кажучи, щоправда, мабуть, може, а може, певно, очевидно, либонь, здається, сподіваюся тощо;
б) вказують на джерело повідомлення: кажуть, як кажуть, мовляв, чую, бачу, по-моєму, на мою думку, на думку такого-то, за вченням таким-то тощо;
в) виражають задоволення чи незадоволення мовця: на щастя, на диво, на радість, слава Богу, нарешті, нівроку, на жаль, на сором, як на зло, як на гріх, соромно казати, чого доброго тощо;
г) привертають увагу співрозмовника: чуєте, бачиш, бач, знаєш, уявляєш, уяви собі, майте на увазі, зверніть увагу, даруйте на слові, між нами кажучи, вірите, слово честі тощо;
г) вказують на зв язок між думками: по-перше, по-друге, з одного боку, з іншого боку, до речі, між іншим, крім того, навпаки, отже, значить, наприклад, зокрема, взагалі, одне слово, коротко кажучи, зрештою тощо.
Вставні слова й речення стосуються переважно змісту всього речення. Тоді їх ставлять десь на початку речення і обов'язково перед групою присудка: На превеликий жаль, у мене нема знайомих в Кишиневі (М. Коцюбинський). Якщо ж вони стосуються окремих членів речення, то їх ставлять біля цих членів: Вершники, здавалось, зрослися з підібраними грудастими кіньми (М. Стельмах). На кормі — руль, перед рульовим місцем —^ підойма управління, — адже човен був, певна річ, моторний
Ми з хлопцями з нашого двору любимо купатися і загоряти на озері, розташованому в одному з передмість. Туди ми відправляємося на велосипеді. Спочатку iдемо по шосе, потім звертаємо на путівень-грунтову дорогу: Ми не дуже поспішаємо милуємося околицями , тоді робимо привали, А коли добираємося до потрібного нам місця, зовсім забуваємо про час. Лежимо на березі після купання, розповідаємо різні історі, будуємо з піску замок, слухаємо магнітофонні записи. Одного разу до нашої компанії приєднався новачок. Родина цього хлопчика недавно оселилася в нашому будинку і навіть у нашому під'їзді . У нього, як і в нас, був велосипед. У неділю ми, як завжди, поїхали до озера. Добралися туди без пригод. Із розбігу кинулися у воду, змагалися в плаванні. Новачок, його звали Сашко, пірнувши трошки, незабаром вийшов на берег, а ми ше довго плавали. Посинівши від довгого перебування у воді, ми лягли на пісок і почали глузувати із Сашка: «Що, боїшся води?» Хлопчик сказав, що не вміє плавати . «У нашому класі навіть дівчиська плавають!»-сказав я, відчуваючи на собі схвальні погляди товаришів. Сашко промовчав. Назад ми поверталися тією ж дорогою. Але дорогою зі мною сталася неприем- ність: спустило колесо велосипеда. Хлопці, посміюючись і вже жартуючи з мене, проіхали мимо, а Сашко зупинився. «Давай до »,-запропонував він. Ну чим він міг до , якщо ні в мене, ні в нього не було під рукою велоаптечки? «Ти ідь,-відповів я йому, Сашко сказав: «Пілемо разом». Ми йшли й котили свої велосипеди, розмовляли на piзні теми. Однак мені всю дорогу не давало спокою ю те, що ми глузували із Сашка за його невміння плавати. Але ж тільки він не кинув мене в біді. Я буду учити тебе плавати, своїм умінням. Ти справжній друг». - а я як-небудь пішки. До будинку вже недалеко». сказав я Сашкові. Ти ще здивуєш хлопців своїм умінням. Ти справжній друг. "
