Чи завжди ми говоримо те, про що думаємо? Інколи, на нашу думку, краще промовчати і тим самим стримати якісь негативні емоції чи враження. Адже буває, що зопалу ми ображаємо людину і потім довгий час караємось через свій язик. Тоді ж душа запитує: «Навіщо?». Ось і звикли мовчки переносити якісь неприємності чи образи. І я вважаю, що це не є поганим. Але така точка хору правильна лише на половину. З одного боку це навіть добре. Втім є й інша сторона медалі. Бо ж люди, які часто тримають в собі всі переживання та емоції, часто не витримують такого тиску і «зриваються» на оточуючих. А це, безперечно, неприпустимо.
У людини повинне бути все прекрасним: і тіло, і душа, і думки, і вчинки. Рано чи пізно ваші думки таки з’являться на поверхні. Адже ні одній людині не властиво контролювати себе постійно. І вже після цього і вам, і людині, котрій адресувалася ця «сповідь» буде дуже неприємно. Зокрема я переконувався в цьому на власному досвіді. Скажу вам так – приємного мало. Тому не потрібно задавнювати свої образи чи власну думку з якогось приводу, навіть якщо ви вважаєте, що вона буде не сприйнятою оточуючими. Нехай те, що в нас в голові, буде і на язику. Не озвучувати свою точку зору чи говорити поза очі – це те ж саме, що зробити удар в спину. Давайте робити все, щоб лише правда керувала нашими думками та помислами. Від такого перебігу подій буде приємно і вам, і людям, з вашого оточення. Адже відкритість та щирість завжди сприймається позитивно
Вона була не такою як інші дівчата, з якими я товаришую,вона була така лагідна дівчина,яка знала ,що хоче від життя.