Художній твір-опис про собакуСусіди завели собі собаку. Такого величезного, косматого, ще й чорного кольору. Зустрінеш такого на вузькій стежині й страху не оберешся. Моторошно навіть проходити повз їхнє подвір’я, за забором якого ховається це чудовисько породи водолаз. Звати його Джеком.Джек уже доросла тварина, зростом майже мені по лікоть, мабуть, щоб йому зручно було при нагоді хапати мене прямо за нього. Він дуже схожий на ведмедя – в нього густа мохната шерсть, наче хутро, а лапи нагадують волохаті стовпи. Голова в Джека наче квадрат з довгими вухами та великим носом. Через те, що вуха довгі та звисають вниз, здається, що собака завжди чимось трохи засмучений.Та це виявилося неправдою. Коли я врешті насмілився познайомитися з Джеком поближче, виявилося, що його очі ясні та ласкаві, а сам він анітрохи не злий, хоч і гавкає так гучно й моторошно, що налякає будь-кого. Він дуже лагідний та дружелюбний, полюбляє гратися з палкою та бігати парковими галявинами, там, де вигул собак заборонено. Побачивши знайому людину, він радісно кидається їй назустріч, махаючи своїм товстим та мохнатим хвостом.Взагалі, мені здається, Джек абсолютно незамінний холодними зимовими ночами у якості обігрівача. Його шерсть не просто густа, а ще й має пуховий Мабуть, влітку Джекові не позаздриш!
Мов поганих не існує в світі, Є лише погані язики. А. Бортняк Раби – це нація, котра не має Слова. Тому й не зможе захистить себе. Оксана Пахльовська
Мова – це наша національна ознака, в мові – наша культура, сутність нашої свідомості. Іван Огієнко Руйнування мови – основи національної культури – це вже не просто вина, а злочин держави перед народом. А. Мокренко Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову. Ми повинні бути свідомі того, що мовна проблема для нас актуальна і на початку ХХІ століття, і якщо ми не схаменемося, то матимемо дуже невтішну перспективу. Ліна Костенко Мова – душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб. Іван Огієнко
Основу святкового календаря складав 12-місячний рік. Він був пов'язаний з трьома сонячними фазами: зимовим і літнім сонцестоянням, а також літнім рівноденням. Найхарактернішим атрибутом свят було запалення священного "живого" вогню, який добувався тертям. Християнство прийшло на Русь із Візантії, маючи свої власні традиції й ретельно розроблений культ. Насаджуючи свій літургічний календар подій "священної історії", християнська церква намагалась викорінити "богомерзькі" традиції язичницьких вірувань та обрядів. Цей процес релігійного двоборства затягнувся на довгі століття і не увінчався остаточною перемогою православ'я. І зараз у багатьох дійствах, приурочених церковним святам, можна впізнати пережитки стародавніх язицьких традицій. На Поділлі язичницька обрядовість мала глибоке і міцне коріння. В календарі подолян не було чітких розмежувань між зимовими, весняними, літніми та осінніми сезонами. Кожен з них логічно переходив в наступний, створюючи замкнений цикл вічного кругооберта природи, чергування періодів роботи і відпочинку. Найсприятливішим для селянського дозвілля був зимовий період, особливо насичений різноманітними звичаями та обрядами. Святом, коли "вводиться літо в зиму", на Поділлі вважали Введення (21 листопада за старим стилем). З ціїю датою пов'язано чимало прикмет, прогнозів і магічних звичаїв. Характерним звичаєм Введення був прихід першого відвідувача - "полазника". В основі його лежить "магія першого дня" - віра людей в щасливу або нещасливу прикмету. На Введення не заходила першою до хати жінка або дівчина - це могло принести нещасття. Проте візит чоловіка обіцяв щастя і добробут. "Магії першого дня" дотримувались і в інші свята (на Миколи (6 грудня), на Ганни (9 грудня) та на Різдво (25 грудня)).
