Жила-була у величезному Морі Хвиля. Погідної днини вона бавилася біля берега, ворушила барвисті камінці, лоскотала жвавих рибок. У штормові дні ставала усе темнішою, сірішаю, а на голівці в неї з’являлася шапка білої сердитої піни. Уночі Хвиля підставляла спинку під сріблясті холодні промені Місяця.
Одного разу Хвиля побачила кучерявого хлопчика. Він дивився на неї із захопленням, і Хвилі хотілося стати ще гарнішою.
Я намалюю тебе! – сказав хлопчик Хвилі.
Спробуй! – засміялася вона.
Хлопчик був вірменином, і його називали то Ованесом, то Іваном. У місті Феодосії, де він жив, було багато українців, росіян, вірмен, греків і татар.
Невдовзі хлопчик кудись зник. Хвиля підповзала до берега й прислухалася до людських розмов. Вона дізналася, що хлопчик поїхав учитися на художника.
Через багато років на берег прийшов сивий чоловік і сказав Хвилі:
- Пам’ятаєш, коли я був маленьким хлопчиком, я пообіцяв намалювати тебе? Гадаю, мені це вдалося.
Іван Айвазовський став мариністом. Так називають художника, який зображує море. Хвиля на полотнах митця велично мчить морським простором. Вона піднімається й опускається разом зі своїми найкращими подругами. Хвилі могутні, вони преливаються синім, блакитним, зеленим кольорами.
На картинах Айвазовського немає химерних краєвидів і найяскравіших барв. Зате є справжня краса моря.
Славетний художник Іван Айвазовський повернувся в рідну Феодосію. У своїй великій майстерні він писав усе нові картини. Протягом життя митець створив понад шість тисяч морських пейзажів.
Визначте тему та основну думку тексту. Визначте
Объяснение:
1. Де в місті ви побачите таку красу: під вікнами починають цвісти мальви, які принаджують метеликів і бджіл.
2. Ми виїхали далеко за місто, впали в густе різнотрав’я, чиїм ароматом напоєне свіже повітря, і заслухались: над нами гудуть бджоли й пустуни-джмелі.
3. Приємно нікуди не поспішати і смакувати кожну мить, тому ми повільно підійшли до лісового озера, розстелили простирадло, простягнули тіла ніжитися на сонці.
4. На землю тихо ступає ніч: спускаються сутінки і одна за одною з’являються поодинокі зорі.
5. Коли сонце сідає, берег засинає проти ночі: нічого не хлюпочеться, не шелестить й не тріскає.
Для гербарію ми повинні були збирати листи тільки дерев і чагарників. Не все з нас знали навіть назви дерев, не те що могли показати, яке дерево - дуб, а яке - осика. Ми добре знаємо клен, каштан і тополю, тому що ці дерева ростуть у нас у шкільному дворі. Але в лісі таких дерев немає. І, звичайно ж, всі ми знаємо березу - за її гарну білу кору й чорні смужки на ній.
Ми взяли із собою в ліс довідники й підручники, щоб по них визначати, листи якого дерева ми знайдемо в лісі. По листах дерева й розрізняють. Зрозуміло, їх розрізняють ще й по коріннях, і по стовбурах, по корі, але це ми вже потім будемо вивчати. Кожний з нас сподівався знайти щось особливе. Але вчителька нас відразу попередила, що ні баобаб, ні каучукове дерево, ні евкаліпт нам не попадуться, як би ми не намагалися, ці дерева в російських лісах не ростуть.
Що нам потрібно шукати: дуб, осику, бук, в'яз, сосну, ялину, березу, вільху, горобину. Найпростіше шукати березу - її здалеку видно. Сосну з ялиною теж легко відрізнити: це хвойні дерева, у них замість листів голки, у ялинки - короткі, у сосни - довгі. У дуба листочок довгий, різьблений, теж ні із чим не поплутаєш. Горобину легко розпізнати по яскравих жовтогарячих ягодах: на початку вересня, коли ми були в лісі, горобинові кисті вже добре помітні навіть здалеку. Наші дівчинки відразу кинулися збирати горобину, щоб зробити собі горобинові намиста, як впесне.
Із чагарників нам попалася малина - листи в неї запашні, ліщина, ожина й шипшина. А ще ми знайшли яблуню, на ній росли самі теперішні яблука. Ми їх відразу кинулися рвати і є. Але вони виявилися такі несмачні, кислі, терпкі. Учителька пояснила, що це яблуня дика, а не садова, от і яблука в неї такі не самі їстівні. От які дерева ми довідалися в лісі на прогулянці.