Історія науки знає немало прикладів, коли видатний дослідник, зазнаючи утисків і принижень від влади, змушений був відмовитись від свого вчення. Однак знаємо й імена науковців-ентузіастів, які за свої переконання готові були вмерти, бо вірили, що знання можуть перетворити суспільство з безликої покірної церкві маси на здоровий душею й розумом народ. Одним із творів, присвячених проблемі стосунків ученого й суспільства, відповідальності науковця за свої відкриття, є драма видатного німецького письменника Бертольда Брехта "Життя Галілея".
"Я вірю в людину, а отже, вірю в її розум!" — палко стверджує головний персонаж п'єси Галілео Галілей. Услід за геніальними Бруно та Коперником він прагне осягнути таємниці астрономії, дослідити, як влаштований Всесвіт, дізнатися про рух кожної з планет. Дарма друзі не раз і не два попереджають ученого, що священнослужителі незадоволені його діяльністю, вважають її непотрібною. Навіщо марно витрачати час, коли давно відомо, що людина — істота божественна, і Бог поставив її в центр Всесвіту, поселивши на нерухому планету, навколо якої обертається Сонце й інші небесні тіла? Невже Галілей ставить під сумнів авторитет праць Аристотеля й, навіть страшно припустити, самої церкви? "Істина — дитя часу, а не авторитету", — відповідає дослідник, не зважаючи на попередження та поради.
Уже на порозі затишної оселі моєї бабусі я вловлюю запах пиріжків. Ох, ці пиріжки! Вони такі смачнючі! Ми всі її онуки тільки й мріємо скоріше приїхати до неї в гості на пиріжки. Бо її пиріжки, на наше переконання, — це неперевершений кулінарний витвір мистецтва. Бабуся знає, як ми полюбляємо її пиріжки, тому завжди до нашого приїзду намагається приготувати чималенько.
Мені приємно гати, як бабуся готує цей неповторний виріб з неземним смаком. Спершу вона готує запарку з молока, борошна, цукру та дріжджів. Поки запарка настоюється, щоб почати підходити, тобто мають з'явитися бульбашки, вона готує «поле діяльності». Усе з кухонного столу прибирається, бо віднині на цьому плацдармі будуть з'являтися пухкенькі, пахучі, візерунчасті пиріжечки. Бабуся кожен пиріжок прикрашає то листочком, то колосочком, то зубчиками, то якимись квіточками.
Я помітила, що бабуся завжди вдягає чистенький білий фартушок, ніби готується до якогось святкового дійства. А ще вона посміхається до кожного пиріжка ще й примовляє: «От славний козачок! А ходи-но до свого війська!» — і саджає його в рядочок до інших на лист. Коли стрункі ряди пиріжків — козачків заповнені, вона змащує їх яйцем, збитим із молоком. До того ж робить це великою гусячою пір'їною.
Для мене це якесь чародійство: і пір'їна, і примовляння бабусі, і її святковий вигляд. Може, тому й пиріжки такі смачні — пресмачні.
Осінь - пора незвичайна: вона комусь подобається, комусь не дуже, а комусь взагалі хочеться викреслити із списку пори років. З одного боку все погано: постійні дощі, опале листя, прихід холоду, відповідно похмурі думки. Але з іншого боку - все прекрасно: світить сонечко, накрапає веселий дощик,сади й городи обдаровують нас стиглими плодами... Так можна продовжувати до безкінечності! Але я маю свою думку й уявлення про осінь. Осінь - дуже романтична й душевна пора, бо нема нічого кращого за осіннє небо, духмяні фрукти й овочі... Я обожнюю це! Ото ж бо, мені подобається осінь...
Історія науки знає немало прикладів, коли видатний дослідник, зазнаючи утисків і принижень від влади, змушений був відмовитись від свого вчення. Однак знаємо й імена науковців-ентузіастів, які за свої переконання готові були вмерти, бо вірили, що знання можуть перетворити суспільство з безликої покірної церкві маси на здоровий душею й розумом народ. Одним із творів, присвячених проблемі стосунків ученого й суспільства, відповідальності науковця за свої відкриття, є драма видатного німецького письменника Бертольда Брехта "Життя Галілея".
"Я вірю в людину, а отже, вірю в її розум!" — палко стверджує головний персонаж п'єси Галілео Галілей. Услід за геніальними Бруно та Коперником він прагне осягнути таємниці астрономії, дослідити, як влаштований Всесвіт, дізнатися про рух кожної з планет. Дарма друзі не раз і не два попереджають ученого, що священнослужителі незадоволені його діяльністю, вважають її непотрібною. Навіщо марно витрачати час, коли давно відомо, що людина — істота божественна, і Бог поставив її в центр Всесвіту, поселивши на нерухому планету, навколо якої обертається Сонце й інші небесні тіла? Невже Галілей ставить під сумнів авторитет праць Аристотеля й, навіть страшно припустити, самої церкви? "Істина — дитя часу, а не авторитету", — відповідає дослідник, не зважаючи на попередження та поради.