Перш ніж у кожної тваринки є своя мова, але вони спілкуються на жаль тільки між собою. Кожен з нас говорить з домашніми тваринами.Це собачка ,котик.Але чи розуміють вони розуміють нас?.. Мені здається, що ми розуміли один одного і краще ставилися до тварин.А також ми зуміли їх дресурувати повчати чогось. Надіюся і без цього ми зрозумієм одне одгого і будем краще ставитися до наших чотирилапих друзів!
Я змалечку хочу бути лікарем, бо відчуваю, що це не просто каприз, а поклик моєї душі, моє покликання. Лікар - це благородна професія, бо він допомагає людям вилікувати різні хвороби, що заважають їм жити. Я б дуже хотів/хотіла до усім, хто страждає від страшних і не дуже страшних недуг. Здається, я відчуваю, що люди потребують мене і, якщо я справжня Людина, то я повинен/повинна виправдати їх надії і зуміти виконати найголовніше правило, клятву Гіппократа - "Не нашкодь!". Так достатньо?? Просто варто було б уточнити скільки приблизно речень. Сподіваюсь, що до
Цього літа я відпочивала в молодіжному таборі в Криму. Звичайно, це було дуже цікаво. Я познайомилася з багатьма хлопцями й дівчатами, знайшла нових друзів з різних міст і селищ України. Ми жили майже на самому березі моря, в наметах.З ранку до вечора ми купалися, пірнали, ловили мідій та рапанів, грали в різні спортивні ігри — баскетбол, волейбол, ввечері співали пісень під гітару. Але найголовніше — ми ходили в походи! У нас були справжні інструктори-альпіністи, і вони допомагали нам. Звичайно, ми не підкоряли скелі, це дуже небезпечно, треба мати відповідні навички, але в походи по горах ми вирушали досить часто.Найбільше враження на мене справив похід на гору Роман-Кош. Це найвища вершина Криму, і зійти на неї було зовсім не легко. Спочатку ми потренувалися — сходили на Аюдаг, щоб зрозуміти, як поводитися в горах, навчитися розраховувати власці сили і звикнути якомога менше пити в поході, інакше на складному маршруті буде непереливки. І тільки після цього ми вирушили підкоряти головну вершину Криму.Найскладніша ділянка на шляху — перша. Ми йшли мовчки, несли свої рюкзаки, з нас градом котився піт, але всі мовчали, і ніхто не скаржився. Декому було зовсім важко, і ми брали в них рюкзаки, допомагали, підбадьорювали. Всі твердо вирішили зійти на вершину! Коли подолали перший етап, стало значно легше, мабуть ми звикли до темпу. І почалося сходження. Спочатку ми йшли надзвичайно гарними гірськими лісами, потім досягли яйли — високогірного лугу, де ростуть запашні соковиті трави, прекрасні квіти і випасають худобу місцеві мешканці, та по ній, залитій сонцем (уже починалася денна спека), дійшли нарешті до вершини! Я була приголомшена, коли побачила, що хмари — підімною! Вони, білі й пухнасті, повільно пливли в яскраво-блакитному небі, яке було не лише наді мною, а й навколо мене, й наче торкалися моїх кросівок. Я була настільки вражена, що не могла поворухнутися й так і застигла на краю невеликого майданчика на вершині. Це було неперевершене видовище!Я зрозуміла, чому люди раз у раз, щороку повертаються в гори. Побачивши їх, уже неможливо від них відмовитися. Крім того, саме в горах перевіряється твій характер, твоя наполегливість, терплячість, твої фізичні й душевні сили, випробовується дружба.Я обов’язково приїду до цього табору наступного літа!
Кожен з нас говорить з домашніми тваринами.Це собачка ,котик.Але чи розуміють вони розуміють нас?..
Мені здається, що ми розуміли один одного і краще ставилися до тварин.А також ми зуміли їх дресурувати повчати чогось.
Надіюся і без цього ми зрозумієм одне одгого і будем краще ставитися до наших чотирилапих друзів!