Наша планета-Земля.Вона найкраща з-поміж інших. І роблять її такою безкраї степи,ліси,величні гори,безмежні річки. Земля -це наш дім. Але ж бо промовляючи це слово в одночас відчуваєш як щось в середині йойкнуло у грудях, і стає дуже болісно і лячно тому, що розумієш наскільки люди занедбали землю. Гинуть риби,тварини,зникають рослини,кудись й ділось чисте повітря. Наша планета начебто надягла страшну маску маску в якій і сама почуває себе ніяково,тай нам від цього не дуже добре!
Жаль що ніхто не розуміє, а може робить вигляд,що не розуміє, що мине декілька років, десятеліть,а може й трохи більше і наша земля загине. З землею загине людство-ми з вами кому зарас байдуже до всього.
отож бо я заклекаю всіх людей прокинутись,озернутись навкого та наша планета не загине.Вона кричить про це бо хоче жити,щоб дарувати людям свою любов ,своє тепло,свій кисень.. Перестаньте знищувати усе живе,бо тим самим власноруч ми знищуємо самих себе!
Хлопчик дивится на Дзвіночки Конвалій. Він зачарувався красою квітів. Квіточки зібрані в одну довгу китицю, яка немов сором"ячись ховається у великих листях-покривалах. Хлопчик вже простягає руку, щоб зарвати хоч одну квітку. Але він задумався - навіщо зривати цю прекрасну конвалію? Хлопчик зробив вибір - конвалію він залиш в лісі і квітка буде чарувати кожного, хто прийде на це місце.
(Сюжет был взят с текста про конвалию,но он не полностью слизан (я его переделала) и наверное не будут занижать из-за этого оценку.)
