Один раз у бібліотеці ми побачили за вікном годівницю. До неї по черзі підлітали синиці й, схопивши насіннячко, відразу летіли ладь- А ще вони люблять сало, – почули ми за спинами голос бібліотекарки Зої Михайлівни. – Тільки воно повинне бути несолоним, тому що птах занедужає- А хліб синиці їдять? – запитав я- И хліб, і пшоно… Що дасте, то й з’їдять. Зима все-таки…Нам теж схотілося влаштувати годівницю птахам будинку на балконі. Сказано – зроблено. Проблем з матеріалом не виникло. Для годівниці ми взяли прозору пластмасову коробку з-під печива. У її стінках по сторонах цвяхом зробили отвору, через які протягли лісочку. Потім прикріпили її до поруч на балконі. Годівниця готова. Насіння синицям купили на ринку. Цікаво, що там, де торгують насіннями, синиць не побачиш. Там бешкетують горобці. Вони зграйками підлітають до численних розкритих мішків з насіннями, виставленим на продаж, і крадуть його. Коли йдеш поруч, здається, що от-от наступиш на горобця. Дерева нагадують пташиний базар: вони, начебто плодами, засіяні горобцями, які голосно кричать і навіть б’ютьсяБудинку ми насипали насінь у годівницю й почали гати. На відміну від базару, жодного горобця біля годівниці не було. Вона відразу ж стала їдальні для синиць. Вони по черзі поринали в годівницю, вистачали насіннячко й відразу летіли ладьЯкось прилетіли горобці. Скориставшись тимчасовою відсутністю синиць, вони зграйкою впорхнули в коробку-годівницю й, розштовхуючи один одного, просто в годівниці насолоджувалися насіннями. Синиці ж, як ми помітили, сідають із насіннячком на галузь дерева й уже там їдять ласощіОдин раз я сидів за письмовим столом, коли почув на бляшаному карнизі за вікном дріб численних пташиних лабетів. Виглянувши у вікно, я побачив на карнизі синиць. Перевів погляд на годівницю, а там… клювала насіння якийсь більший птах. За мінуту до нього приєдналася ще одна. Вона була темно-сірої, із блакитним пером, біля хвостика ця перинка ставала білимПтаха, назва яких ми не знали, наївшись, полетіли. Потім ми наповнили годівницю насіннями, і хазяями їдальні на нашім балконі знову стали синиці. Якийсь час ми не купували насінь, і годівниця пустувала. Але якось, прогулюючись по парку, ми побачили більших птахів. Батько помітив, що вони схожі на тих, які прилітали до нас на балкон за насіннямиЯ не погодився, тому що в цих птахів фарбування було світла, а в наших балконних гостей вона була темно-сірою. Але зустріч із цими птахами в парку нагадала нам про те, що, поки зима, пташина їдальня не повинна пустувати. По дорозі назад ми зайшли на ринок, купили насінь, і годівниця ожила
"Аксіоматичним є те, що знання державної мови є обов`язковим, це наше логічне і етичне ставлення до української мови як державної" "Той, хто не говорить державною мовою країни, у якій живе, або гість, або найманець, або окупаний..." «Людські мови – як і все у природі – мають свої характерні риси, своє неповторне лице, свій образ. Має такий образ і українська мова. Який він, цей образ? Українська мова сьогодні – це арена боротьби між уявою і штампом, між пошуком і зашореністю, між летом і повзанням…» Віками народ витворював собі мову. Від звука, слова – до пісні. Триста тисяч пісень склала Україна українською, своєю мовою. Серед них – світові шедеври. Українське слово зажило визнання і шани серед близьких і далеких народів. Україна створила мистецтво, визнане в усьому світі. Україна дала людству геніальних мислителів, поетів. Українська мова – сформована цивілізована, працьовита, талановита. І ця нація перестає бути нацією, відхрещується від себе, від своєї мови, від того, що є скарбом душі і думки. Історія дала нам шанс.
Гріх не скористатися ним сповна. Бути чи не бути МОВІ, залежить від кожного з нас. Щоб стати нарешті собою, а не придатком до когось, щоб створити незалежну й міцну економіку, багату культуру, науку, суспільство, потрібно насамперед відродити нашу мову.
Стереотип українська мова має два осереддя: перше – милозвучна мова, навколо якого групується визначення української мови як приємної, м’якої, лагідної, материнської, друге – державна мова, до якого тяжіють визначення нормативна, літературна, жива, сучасна, перспективна.
Рідна мова - найкоштовніший скарб, найцінніший дарунок і наймогутніший оберіг. Мова для людини - що крила для птаха: він їх не почуває, але без них ніколи не здійметься до небес.
Тема збереження рідної мови, рідного слова актуальна в наші дні, а в нашому місті особливо. Прикро чути, як молоді люди соромляться говорити рідною мовою, зраджуючи цим себе, свою родину, свій рід...А тим самим втрачаючи свою людську гідність, бо мова є осереддям людської гідності. Людина, яка втратила свою мову, - неповноцінна, вона другорядна в порівнянні з носієм рідної мови, таких людей можна назвати мовними мутантами.
Мова – явище космічне. Бо слово – струмопровід космічної енергії.
- Що таке слово? – Запитуєш себе. І чіткої відповіді дати не можеш.
1) "Дума" у цьому контексті тлумачиться вже не тільки як жанр чи слово, а як символ безсмертя української нації. 2) Вірш належить до філософської лірики, бо основним мотивом поезії є роздуми ліричного героя над своєю нелегкою долею та сенсом життя. 3) Поет каже, що боротьба - це не тільки певний фізичний процес, але й те, що є зв'язком для багатьох людей, об'єднаних спільною ціллю, яка втілюється в їхньому прагненні відстоювати право на щастя. Тому моральний обов'язок кожного, розвиваючи свої найкращі риси, прагнути зробити щасливою свою долю й долю людей, що оточують тебе. 4) Для Шевченка немає нічого ріднішого, аніж його рідна ненька Україна, тому він так ласкаво про неї говорить: "На нашій славній Україні..." 5) Твір пронизаний болісними почуттями смутку, відчаю та розпачу, які відчували молоді хлопці, прощаючись з родиною, адже не знали, чи побачать їх ще хоч раз...
