Мій улюблений твір мистецтваІз всіх видів мистецтв мене найбільше вражає скульптура й архітектура. Може, на це вплинув мій батько. Він у мене архітектор. Багато архітектурних і скульптурних шедеврів я знаю по ілюстративних альбомах, які є в нас будинку. Звичайно, я хочу побачити золотоглавий Софійськй собор, що в Києві, коней Клодта й Адміралтейство, що в Петербурзі, московські храм Христа Рятівника, Кремль і пам’ятник Пушкіну, єгипетські піраміди й символ Парижа – Ейфелеву вежу, – і багато чого, багато чого іншеАле це в перспективі. З рідного Харкова я поки далеко ще не їхав, але й у нашім місті є скульптурний шедевр світового рівня. Це знаменитий пам’ятник Т. Г. Шевченко, великому українському поетові, нашому улюбленому КобзаревіСкульпторові вдалося втілити в цьому пам’ятнику справжню суть великого співака України: його любов до рідного народу. Ця любов відчувається й у самій фігурі Кобзаря, у його погляді, і в тім оточенні, у якому він перебуває. Для скульптурних фігур творцеві пам’ятника позували артисти знаменитого театру «Березиль», яким керував Лесь Курбас, талантливейший український режисер. Катерина з дитиною на руках – акторка театру Чистякова, що стала згодом народною артисткою України. Мені вона бачиться сумною українською мадонною з дитиною. Доля театру й самого Курбаса сумна: у період сталінських репресій театр був закритий, фактично розігнаний, а його керівник арештований і розстріляний. Але залишилися втілені в бронзі актори. Цей шедевр архітектури не торкнули навіть гітлерівські окупантиВи давно були в саду Шевченко? Сходите, вдивитеся пристальнее в особу поета, у скульптури навколишніх його людей. Ви обов’язково зрозумієте: великі твори мистецтва існують не тільки у світові туристичні центрах
-Привіт,бабусю! Я рада тебе бачити. -Привіт! Я теж за тобою скучила. -Можеш мені розказати про своє дитинство? -Не дуже люблю пригадувати ті часи. Це було просто жахливо. Війна... Постійна боротьба за виживання. -Чим же ви харчувалися? -Різною травою, шукали в землі кістки та варили з них суп, крупа у нас в хаті була дуже рідко. -Я співчуваю тобі, бо не розумію свого життя без ковбаси,сиру, майонезу. -Нам залишалося тільки мріяти про такі делікатеси. -А як ви ходили до школи? -Я вже погано пам`ятаю, але здається закінчила лише 4 класи. Потім школу зруйнували, а в нас не було змоги туди ходити, бо батькам була потрібна моя до Поки вони поралися в полі, я доглядала за молодшими. -І скільки вас було в родині? -О, нас було дуже багато. Четверо братів та п`ятеро сестер. Ми не всі були рідними. Справа в тому, що багато людей помирало, та щоб діти не були на самоті ми забирали їх до себе. -Дякую тобі за цікаву розповідь.
Формування особистості - це складний і довгий процес. Він розпочинається ще з раннього дитинства і завершується тільки після смерті особи. На мою думку, існує багато чинників, що регулюють ці зміни. По-перше, суспільство та оточення відіграє, напевно, найважливішу роль у творенні людини. Доречно згадати Чіпку з твору Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні", адже з дитинства він проводив багато часу з бабусею, яка намагалась виховати його чемною та порядною людиною. Однак, бабуся помирає, і згодом Чіпка потрапляє під вплив поганої компанії Лушні, Пацюка та Мотні й стає злочинцем. По-друге, власний вибір. Як відомо будь-яке наше рішення має силу змінити життя на "до та після". У мене є доволі сумний досвід із життя. Мій друг, відмінник та медаліст, дуже добрий, високоосвічений, інтелігентний хлопець, одного разу зробив дуже неправильний вибір, який перекреслив усе його життя. На одній із нічних вечірок йому запропонували спробувати наркотики. Хоча він дуже вагався, але все ж погодився, адже вважав, що від одного разу нічого не буде. Це була, безумовно, фатальна помилка. Йому вистачило цього "одного разу", щоб повністю закинути навчання, красти з дому останні речі, порвати зв'язки з усіма друзями - і все заради нової дози. Отже, пам'ятаймо, що процес формування особистості не завжди є гладким. Але ми самі обираємо середовище та друзів, правильні чи не дуже рішення, тому відповідно самі творимо себе. Тож не треба пливти за течією, а самому шліфувати свій характер, бо як говорив Наполеон Бонапарт: "Я сам себе сотворив, сам собі все підкорив".
