Про естетику українців можна говорити довго та захопливо, але я вирішила розповісти про одне та дещо цікаве.
Розглядаючи картини на яких було звичайне життя українців, я все частіше почала помічати, що саме більше на українських картинах було зображено українські хати і родини, які в них мешкають.
Розмірковуючи я дійшла до одної цікавої думки - естетика була у побуті української родини.
З самого раннього дитинства треба починати виховувати дитину, і тут, сім'я відіграє неабияку роль.
Родинне виховання формувались на грунті великої поваги до народу, його традицій, звичаїв, побуту. Це можна замітити, на прикладі біленької хатини, яка в сучасному світі все дедалі більше віддаляється від нас, вона як і людина, може бути пихата й засмучена, весела й сумна, вона вміє плакати і радіти. Все залежить від того, яка родина в ній мешкає і це передає естетику та красу українського народу.
Біла хатина завжди означала що вона гарна і чиста, адже а народі казали, що біла барва - це символ чистоти, морального здоров'я, душевної краси. В хаті стояла піч, яка була "центром життя і душа хатини". Вважалося - де тепло, там і добро, там злагода в сім'ї та забезпеченість родини.
Отже, балакати про вишиванку, вишиті рушники, мову та їжу можна балакати багато, але на мою думку біла хатина була самою головною естетикою українців.
Привет! Людина, яку я поважаю і на яку хочу бути схожим,— це моя мама. Вона завжди добра, ласкава. Моя мама дає мені хороші поради. І, часом, коли мами немає вдома і ні з ким поділитися своїм горем чи радістю, в мене ніби камінь на душі. Але, коли приходить мама, то горе, розділене з нею, — півгоря, а радість — подвійна радість. Інколи, буває мама насварить мене за погану оцінку в школі або ще за якусь шкоду — я ображаюсь і, буває, навіть не розмовляю. Але частіше я буваю неправий. А коли розумію це, йду до мами і пере мама мене завжди вибачає, як би я не провинився. Одного разу я уявив, що мами немає. Як тоді склалося б моє життя? Про це страшно навіть подумати. І я зробив висновок, що мама — це все: і радість, і доброта, і розуміння, і розрада, і все-все на цьому світі. Я хочу бачити свою маму завжди щасливою, радісною, ніжною і доброю. А інакше не може й бути.
Писала про побут українців.
Объяснение:
Про естетику українців можна говорити довго та захопливо, але я вирішила розповісти про одне та дещо цікаве.
Розглядаючи картини на яких було звичайне життя українців, я все частіше почала помічати, що саме більше на українських картинах було зображено українські хати і родини, які в них мешкають.
Розмірковуючи я дійшла до одної цікавої думки - естетика була у побуті української родини.
З самого раннього дитинства треба починати виховувати дитину, і тут, сім'я відіграє неабияку роль.
Родинне виховання формувались на грунті великої поваги до народу, його традицій, звичаїв, побуту. Це можна замітити, на прикладі біленької хатини, яка в сучасному світі все дедалі більше віддаляється від нас, вона як і людина, може бути пихата й засмучена, весела й сумна, вона вміє плакати і радіти. Все залежить від того, яка родина в ній мешкає і це передає естетику та красу українського народу.
Біла хатина завжди означала що вона гарна і чиста, адже а народі казали, що біла барва - це символ чистоти, морального здоров'я, душевної краси. В хаті стояла піч, яка була "центром життя і душа хатини". Вважалося - де тепло, там і добро, там злагода в сім'ї та забезпеченість родини.
Отже, балакати про вишиванку, вишиті рушники, мову та їжу можна балакати багато, але на мою думку біла хатина була самою головною естетикою українців.