Минулого літа я з батьками відпочивав на морі. Ми часто приходили на пляж поблизу невеличкої пристані. Хлопчикам дуже подобалося стрибати там у воду. Якось я помітив, що десь по обіді біля пристані з'являється величезний чорний собака. У нього довга шерсть, блискучі карі очі. За такої літньої спеки він відразу кидається в море й пливе ближче до того місця, де збираються стрибуни. Там він очікує хлопчиків чи дівчаток, які будуть стрибати у воду. Спершу було незрозуміло, чому він пливе саме туди. Та підійшовши ближче, я усе второпав. Собака чекає, поки хтось стрибне, випірне, а він уже поруч, і дітлахи із задоволенням хапаються за його спину, загривок або просто за шерсть, навіть за хвоста. І Дар (так кличуть собаку) із усіх сил прямує до берега. Усім дуже весело. Одного разу прийшов Ігор Іванович — хазяїн собаки, і я запитав про дивну поведінку Дара. Ігор Іванович розповів, що це сталося кілька років тому. Маленька дівчинка стояла на пристані, оступилася і впала у воду. Дорослі кинулися допомагати їй, але Дар випередив усіх. Дівчинка вхопилася рученятами за шерсть собаки, а він із усіх сил чимдуж поплив до берега. І з тих пір він нібито рятує всіх дітей, які бавляться на пристані. Мені теж було приємно пливти до берега, тримаючись за чорну спину Дара.
Моя бабуся — навдивовижу добра та чуйна людина. Незважаючи на свій вік, вона швидко й легко рухається, заразливо сміється.
Моя бабуся мешкає у селі. У неї є невеличке господарство: город, кізочки, курочки і песик Жучка. Усе це потребує піклування та догляду. Моя бабуся дуже працелюбна.Одного разу ми сиділи з нею на подвір ї и мені бабуся розповідала про свою подорож до Криму:У Криму я була не вперше, але Ялта вразила мене тим, що зусібіч оточена горами і знаходиться ніби у своєрідній чаші. Цим обумовлений її специфічний клімат, дуже корисний для тих, хто страждає на легеневі хвороби, зокрема на туберкульоз.
Ми купалися в морі, ніжилися на сонці, подовгу гуляли по набережній, а потім забрідали навіть у невідомі куточки Ялти — просто ходили по вулицях, куди виведе. А якось поїхали на водоспад Учан-Су — найбільший водоспад у Криму, який постачає водою всю Ялту. Це неймовірне видовище — вода, що падає з висоти й перетворюється на стрімку гірську річку, яка жваво біжить униз між камінням. До речі, нам пощастило побачити цей водоспад у повній красі, адже влітку він зазвичай пересихає.Гірське повітря свіже і чисте, напоєне пахощами зелені та квітів, тому дихається надзвичайно легко. Навкруги росте безліч розлогих дерев, які милують око своїми зеленими кронами. Мені дуже сподобалося в горах, навіть не хотілося йти звідти.
Ми побували також на Галявині Казок, де зібрані статуї різних казкових персонажів — від Баби-яги до Мауглі. А потім завітали до Ялтинського зоопарку, який знаходиться поруч. Це так званий «контактний» зоопарк, де звірі ніби гуляють на свободі. Там можна пограти з тигреням, погодувати з рук антилопу, майже впритул підійти до тигра!
Ми зробили багато фотознімків на згадку про нашу подорож. Враження від неї залишаться зі мною назавжди.
Через увесь твір проходить якась невидима спіраль.Спіраль повторення,яка передається з покоління в покоління і не переривається до моменту,коли із світу зникне рід Буендіа приречений на самотність.Роман здається схожим на сон.На довгий сон,в яке поринуло ціле містечко.Для когось це кошмар,комусь сновидіння видадуться солодкими,а для роду Буендіа він став фатальним.Рід зник,як і зникає сон із першими ознаками пробудження.Цей роман дуже повчальний.Він закликає до того,що не потрібно пливти за течією,чекати що тобі піднесе доля,а треба боротися за своє щастя і перетворювати сіру буденність у щасливе життя.