На одному невеликому острові посеред моря жив слоник, який дуже любив співати пісеньки. Всі жителі острова звикли до того, що слоник весь день складав слова і музику для своїх веселих пісень, які він дуже любив дарувати своїм друзям. Якось раз він вирішив порадувати мавпочку нової пісенькою, але в нього чомусь нічого не виходило. Він дуже засмутився і навіть заплакав від безісходності. У цей самий час неподалік гуляла мавпочка і почула плач слоненяти. Вона дуже здивувалася, побачивши свого друга сумували. Мавпочка підійшла до слоникові і пригостила його найсмачнішими бананами на всьому острові. Слоник посміхнувся і разом в мавпочкою став наспівувати свою нову пісеньку. Разом у них вийшла чудова пісня про нерозлучних друзів, які завжди допомагають один одному.
1. Ми працюємо для миру й живем для миру на землі. (В. Сосюра.) 2. Виходь, іди дорогами земними і від людей візьми, і людям дай. (П. Дорошко.) 3. Ми йдем і йдем, несем вогні, і творим блиск, і творим дні! (В. Чумак.) 4. He хлібом єдиним, а творчості дивом, а криком дитини існує людина. (І. Жиленко.) 5. Тільки млява, боязка людина не любить і боїться риску. (Леся Українка.) 6. He визнаю ні любові, ні дружби, ні приятелювання до перших заморозків чи до першого грому. (М. Стельмах.) 7. Є в коханні і будні, і свята, є в ньому і радість, і жаль, бо не можна життя заховати за рожевих ілюзій вуаль. (В. Симоненко.) 8. Навколо великих людей і круг їхньої пам’яті завжди точиться явна чи приглушена боротьба. (М. Рильський.)
Мова теж створена людиною для потреб спілкування і для утворення в пам’яті людства банку даних колективного досвіду у пізнанні світу. Та зрештою й сама людина є продуктом своєї діяльності, адже як справедливо зазначав Ф.Енгельс, “спочатку праця; а потім і разом з нею членоподільна мова стали двома найголовнішими стимулами, під впливом яких мозок мавпи поступово перетворився в людський мозок. Оскільки в основі культури лежить спільне прагнення людства до перетворення навколишнього середовища в сферу життєдіяльності, у засіб розвитку людського суспільства, то слід визнати, що немає і не може бути природної мови, первинною функцією якої не було б обслуговування процесу творення культури. Отже, мова – один з видів культури, покликаний разом із працею творити всі інші види культури. Більше того, мова є не тільки засобом творення культури, але й, що треба підкреслити, одним із її складових компонентів. На думку Є.М.Верещагіна і В.Г.Костомарова, “національна мова входить у поняття національної, бо природні умови, географічне положення, рівень і спеціалізація народного господарства, тенденція суспільної думки, науки, мистецтва – всі великі й малі особливості життя народу знаходять відбиття у мові цього народу”.
