Твір «День народження»Я люблю відзначати всякі свята. Здається, ніби це якісь незвичайні дні, коли обов'язково відбувається що-небудь цікаве. Взагалі, моє улюблене свято - Новий рік, тому що його відзначають всі люди, повсюди святкова атмосфера. А день народження - індивідуальне свято, в якому беруть участь тільки іменинник та його близькі.Раніше, коли я був маленьким, організацією мого дня народження займалася мама. Вона за моїх хрещених, бабусь і дідусів, братів і сестер, готувала святковий стіл, вигадувала різні конкурси та розваги. І обов'язково пекла великий торт з кремом та шоколадом, на якому запалювала різнокольорові свічки.Але вже кілька років я сам організовую свій день народження. Зараз мені цікавіше відзначати його з друзями. Тому вранці мене вітають батьки, а потім ми збираємося з друзями в моїй кімнаті. Ми просто спілкуємося або граємо в ігри. Ми з мамою більше не наготовлюємо цілу гору страв, а вибираємо щось оригінальне, що їси не кожен день. Це підкреслює виключність цього дня.Мені подобається відзначати день народження з друзями, тому що нам завжди весело разом. Ми сміємося майже весь час, а які виходять смішні фотографії, коли ми вбираємося в безглузді костюми!Мені подобається отримувати подарунки на день народження. Для мене не має значення, наскільки подарунок корисний чи дорогий. Мені цікаво, що люди вибирають для мене, бо це показує, яким вони бачать мене. На моєму святі завжди присутні тільки дорогі мені люди, тому для мене не буває поганих подарунків. Адже це їх увага!Я сподіваюся, що й через багато років на кожен мій день народження будуть збиратися близькі люди, і цей день завжди буде здаватися мені незвичайним та сповненим приємних сюрпризів.
Як дитина відчуває себе серед людей-однолітків? Цікаве питання, точної відповіді на яке не знайти. Все залежить від певної дитини, її характеру, поведінки в суспільстві та наявності зв'язку з однолітками. Деякі, досить сором'язливі чи просто замкнені у собі діти, дуже важко переживають спілкування з однолітками чи навіть з людьми у цілому. Їм важко знайти спільну тему для розмов, відчувають невпевненість і дискомфорт в присутності інших, багато часу проводять насамоті чи займаючись улюбленою справою. Такі люди неговіркі. А деякі навпаки не можуть жити без суспільної уваги, без галасних балачок та компаній друзів. Вони активні в бесіді, жартують чи просто яскраво виражають власну думку. Такі люди люблять бути серед однолітків і ведуть себе разом з ними впевнено и спокійно, не думаючи про свої наступні слова і реакцію збоку співрозмовників на них. Отже, на мою думку, це питання не має однозначної відповіді, бо відповідь є для кожної особи унікальною.
Наш класс… Почти восемь лет мы проучились вместе, лишь некоторые перешли в другие школы, а некоторые пришли к нам, влились в наш большой разношерстный -4 коллектив. Сорок пар любопытных глаз и ушей. Сорок пар быстрых ног. Сорок пар вечно занятых чем-то рук. Сорок вопросов, сорок ответов. Мы так похожи и в то же время так отличаемся друг от друга. Знаем, с кем лучше учиться, а с кем — отдыхать, кем можно восхищаться, а кого — подразнить.Все вместе мы образуем большое, неуемное, громогласное существо — 8-Б класс. Оно имеет свои привычки и даже традиции, и учителя никогда не ошибутся, что это именно мы, даже если зайдут в класс с закрытыми глазами. Учителя и родители говорят нам, что школьные годы не забываются. И когда видишь, с какой радостью мама встречается со своей школьной подругой на улице, а папа рассказывает о своих школьных забавах и шалостях, веришь — они правы.Десять лет мы проведем вместе в стенах нашей школы. Будем читать одинаковые книги, отвечать на одинаковые вопросы. Можно ли забыть период, который занимает больше половины твоей жизни?Сейчас мне кажется, что различий в нас все-таки больше, чем похожего. Не всех своих одноклассников я могу назвать друзьями или даже товарищами. Есть ребята, чье поведение я не одобряю, чье общество мне неприятно. Кажется, неужели меня будет интересовать судьба этого человека после выпуска?
