Шоколадний торт - мій найулюбленіший десерт з самого дитинства. І ніхто не готує його так смачно, як моя матуся. Сьогодні я уважно гатиму, як її ніжні і вправні руки будуть готувати цю незрівнянну смакоту.
Ось мама дістає з шафи потрібний посуд: полив"яні миски й скляні мисочки, складає в них потрібні продукти, які вона приготувала завчасно. Це масло, яйця, борошно, цукор, какао, ванілін, вершки та шоколад. Все це повинно мати кімнатуну температуру - це важливо!
Мама бере в руки сито і починає просіювати борошно, воно сіється у велику миску, як сніг з неба на землю, і вкриває її спочатку тонким шаром, а потім купкою. До борошна мама додає какоо і також ретельно його просіює. "Так воно набирається повітря і буде пухким", - пояснює мама.
В іншу мисочку вона розбиває яйця, додає туди ж цукор і починає збивати електричним міксером цю суміш. Ось вона збільшилася в об"ємі приблизно утричі. Тут настає дуже відповідальний момент: мама зосереджено додає в цю масу борошно з какао, ретельно орудуючи великою ложкою, схожою на лопатку.
"Ось майже готово", - коментує мама і викладає розчин у круглу форму. Форма відправляється у духовку, а мама починає готувати крем для торта. Збиває міксером вершки, додає ванілін, насипає цукор... Як же ж смачно усе це пахне! Так і хочеться лизнути!
Настав час виймати корж з духовки. Ось він лежить на дерев"яній тарелі - духмяний, теплий, наче живий, парує, холоне. Тоді мама розрізає його на три тонких пласти і починає кожен змащувати кремом. Коли все закінчено, мама поливає майже готовий торт шоколадною глазур"ю. Він робиться таким блискучим, гладеньким і страшенно апетитним. Але його їсти поки не можна, треба дати йому застигнути в холодильнику хоча б півгодинки. Увечері на нас чекає справжня насолода!
Мої прагнення цілком реальні. Я не чекаю ідеального суспільного ладу, бо розумію, що суспільство — це люди, а ідеальних людей не існує. Тому я прагну досягти нормальних людських стосунків у своєму найближчому оточенні. І якщо кожна людина прагнутиме того ж самого, то, можливо, наше життя буде кращим.
Отже, щодо моїх ідеалів...
Мої ідеали — це моральні якості, мої і моїх друзів, моїх батьків і моїх дідів, словом, близьких мені людей. І ці ідеали не однобокі, вони мають взаємозв'язки з різними галузями життя. І навіть те, яким я уявляю своє майбутнє — це мій уявний ідеал.
Коли я була ще зовсім дитиною, то вважала ідеалом зовнішні риси людини. Тепер, коли мені п'ятнадцять, я розумію, що зовнішність — не головне в людині. Безумовно, людина повинна слідкувати за собою, бути чистою та охайною, а ось поняття краси для мене стало ніби іншим. Члени моєї родини і мої друзі не всі красиві, але для мене вони найкращі, бо їх красу я оцінюю за внутрішніми рисами, як і вони мою.
Отже, риси характеру, які я вважаю ідеальними. Найперше, це доброта. Я думаю, що це саме та риса, яка робить людину людиною, адже доброта включає в себе і чуйне ставлення до інших людей і увагу до людей старшого покоління, і любов до природи, і уміння співчувати іншій людині, і турботу про братів наших менших, і багато-багато інших якостей, які я б хотіла виховати у собі. Іноді важко бувати добрим: хтось дратує, хтось заважає, хтось галасує, а хтось просто не подобається. Тоді я намагаюсь подолати в собі емоції, розуміючи, що якась риса мого характеру теж може не подобатись іншим. Хочу навчитися сприймати людей такими, які вони є, хоча схиляюсь до гуманістичних рис у людині.
Сподіваюсь, що в своєму розумінні ідеалів, я не самотня. І чим більше буде прихильників гуманістичних тенденцій, тим добрішим буде навколишній світ. Можливо, саме тоді і прийде найдосконаліша епоха в історії людства.