Чому люди повинні охороняти природу? Природа, в першу чергу це світ що нас оточує. Природа дає живим істотам все, що необхідно для підтримки життя: кисень, воду, їжу. Без природи ми, люди, не могли б побачити прекрасних речей, ми б нічого не могли побачити. Життя людства без природи неможливе.
Чому всі стверджують, що в селі дихати легше, ніж у великому мегаполісі? Я відповім. У селі, або навіть у маленькому містечку повітря чисте і свіже, завдяки природі! Там є ліси … Адже рослини – джерело кисню. Саме вони дають нам повітря. Чим більше рослин, та менше вихлопних газів, сміття і відходів, тим чистіше, свіжіше повітря.
Люди здавна самі вирощують собі їжу, добувають воду з джерел. Але без природи цього, як і людини, не існувало б! Не існувало б нічого. Чим брудніше природа, тим слабкіше вона стає, і тим гірше жити на Землі людині. Якщо і далі забруднювати, не берегти нашу єдину, безцінну природу, то життя на Землі буде неможливим. Не слід кидати сміття на вулиці, для цього існують контейнери і сміттєві баки. Потрібно берегти та охороняти нашу дорогоцінну природу, інакше станеться непоправне.
Твір-роздум чому потрібно охороняти природу
Природа – це наше довкілля. Це дерева, квіти, озера, річки та все, що нас оточує. Сьогодні часто піднімається тема про природу, через те, що сучасне суспільство часто забуває про те, що активно шкодить всьому навколо.
Тисячі заводів викидають свої відходи в ріки і озера, моря та океани. Сміття стає так багато, що звалища вже тягнуться на гектари землі. На цих місцях могли бути ліси, але тепер все загинуло.
Насправді проблема не тільки в заводах. Ми самі почали відноситися до природи по-хамськи. Ми без проблем викидаємо сміття на вулиці. Нікого подібна поведінка не бентежить. Ми впевнені в тому, що глобальні проблеми наздоженуть уже наших нащадків, а ми можемо робити що завгодно.
Це неправильно. Ми отруюємо самі себе. А що отримають наші діти та внуки? Вони втратять можливість бродити в лісі, бачити різних тварин, птахів і комах. Вони будуть хворіти, тому, що навколишнє середовище сильно впливає на наше здоров’я.
Нам потрібно задуматися над своєю поведінкою і перестати бути егоїстами. У наших руках майбутнє нашої планети. Варто подумати про це, адже потім буде пізно.
Объяснение:
Серед інших типів односкладних речень узагальнено-особові вирізняються тим,
що вирішальною ознакою у їх встановленні є семантика конструкції.
Ступінь узагальнення особи буває різним. Найвищий він в афористичних висло
вах (прислів’ях, приказках, загадках), частина яких являє собою односкладні узагаль
нено-особові речення, наприклад: Слухай кожного, але не з кожним говори (Нар.
творчість); Стоїш високо — не будь гордим, стоїш низько — не гнися (Нар. творчість);
Вуглем полотна не білять (Нар. творчість); Учи народ, учися і в народу (Нар. твор
чість); Учителя і дерево пізнають по плодах (Нар. творчість).
Дії і стани, про які йдеться в узагальнено-особових реченнях, є часто повторюва
ними, властиві усім або багатьом особам. Вони типові, безпосередньо не стосуються
співрозмовника, мають узагальнене значення.
Форма головного члена узагальнено-особового речення може збігатися з формою
головного члена означено-особового речення (1,2 особи) та неозначено-особового
речення (3 особа). Тому на передній план при розрізненні цих структур виступає
семантичний чинник: якщо дія в означено-особовому реченні стосується конкретної
особи (осіб), у неозначено-особовому — кількох чи багатьох (а інколи й однієї) осіб, то
в узагальнено-особовому реченні дія може стосуватися будь-кого.
Узагальнено-особові речення можуть виражати такі значення:
• умовно-наслідкове: Здобудемо освіту — побачим більше світу (Нар. творчість);
• поради чи перестороги, застереження: Не хвались, як їдеш у поле, а хвались, як
їдеш з поля (Нар. творчість); Не хвали мене в вічі, не гудь поза очі (Нар.
творчість);
• можливості чи неможливості дії: Старого горобця на полові не обдуриш (Нар.
творчість); Шилом моря не нагрієш (Нар. творчість); Брехнею далеко не заїдеш
(Нар. творчість).
Нижчим ступенем узагальнення характеризуються структури, що означають дію
або стан самого оповідача і виражають в узагальненій формі його думки, пере
живання, настрої. Мовець вживає форму другої особи замість першої, щоб
наголосити на типовості даної дії, яка стосується багатьох осіб, в т. ч. й самого мовця,
наприклад: Хапаєшся було там і тут. В канцелярії і до після півночі сидиш іноді
(А. Тесленко); Біля собору звернеш через майдан на свою заповітну Веселу, і вже ти
досяг мети (О. Гончар); Закохану людину одразу помітиш (О. Гончар); В голосі його
тиха зажура і стриманість, і ще щось таке, що відразу й не збагнеш (І. Цюпа).
381 I у и п м м т ц ч ю я бояин реченнях головний член може бути виражений:
II лнх щ«или у формі 2-ї особи однини теперішнього чи майбутнього часу, напри, і
ю м . Л т а а ся і не надитпися. дишеш і не надишешся тим чистим, гарячим і пахучіш
аваннршш (Леся Українка); Але як швидко побіля вогню не бігай — асе рівно обпечешся
(Т Тшгтжт н т л Куди не глянеш в даль оцю окресю — тут споконвіку скрізь лилася кроп
<Л Костенко); Що збереш за ці дні взимку місяцями годуватимеш ся (В. Козаченко);
2) яп сл о к м 2-ї особи множини, наприклад: Частин зерном сійт е поле, вродить
хяЛ ак море (Нар творчість). Ш укайте і знайдете (Декарт).
