Ця розповідь від моєї матері вона справжня. Мама мені розповіла, що у моєї прабабусі, в хаті, де вона жила, був святий кут, і в ньому висіло багато ікон, які після смерті маминої прабабусі залишилися у її дочки, моєї прабабусі. Прабабуся зуміла зберегти ці ікони, незважаючи ні на що. Особливо дуже важко довелося під час війни, коли німці приходили в село. Вона їх ховала, переживала, щоб їх не знайшли і не забрали, бо дуже дорожила ними. За переказами, ці ікони з'явилися в нашому роду на весіллі, і вважалося, що вони несуть мир і добро в сім'ю. Прабабуся передала ікони своїм дітям: моїй бабусі і її братові і сестрам. Коли прабабуся була дуже старенька, вона строго наказувала своїм дітям зберігати традицію: передавати ікони у спадок своїм дітям, щоб у сім'ях був спокій і благополуччя. І так донині ми передаємо свої цінності з покоління в покоління.
Вірний приятель - то найбільший скарб!З ним ти почуваэшся щасливим,впевненим у собі.Якщо це твій вірний приятель,то чи маэ він просити щось за його послуги?Я думаю ні,адже це дружба,коли ви допомагаэте один одному просто так,з радістю на душі та із задоволенням.Тобто друг маэ бути совісним і чесним.Але,на мою думку,тобі не потрібно цим користуватися.Тобі також потрібно відповідати добром.І яким би не був твій вірний приятель,будь з ним щирим та відвертим,бережи його!Тобі випала велика можливість !
