Наше життя минає непомітно. Сьогодні я хотів би повернути вчорашнє, та це неможливо. Хіба що хтось збудує машину часу і здійсниться мрія багатьох - повернутися у своє дитинство, свої юні студентські роки. Але, на жаль, це призвело б до непоправних наслідків: катастрофи, війни, хвороби тощо. Я вважаю, що яскраві моменти створюємо ми - люди. Тому яскраве запам'ятовується найкраще. Це ті моменти, заради яких варто жити: незабутні дитячі враження від сонячного лоскотання, жалючої кропиви, духмяних квітів і трав, легенького вітерцю під час купання у річці; злети і падіння шкільного періоду; подорожі світом. Час від часу я пригадує все, що зі мною були. Це доволі цікавий процес. Перебираю світлини свого життя так, ніби гортаю їх за до планшета. Отже, творцями митей є ми самі. Якщо ми не пригадуватимемо минулого, ми не матимемо майбутнього. Наостанок скажу словами Ліни Костенко: "І час летить, не стишує галопу (...) А ми живі, нам треба поспішати".
Мона Ліза» – найвідоміший добуток Так Вінчі. Навіть самі прекрасні полотна поруч із цією картиною блякнуть і втрачають свою перевагу. Рафаеля, Перуджино, Тиціан – здаються лише гідними супутниками, лише гідним обрамленням цього неперевершеного шедевра
Головний персонаж картини – прекрасна й неземна дівчина по ім’ю Мона Ліза. Мене завжди дивувала її загадкова посмішка. Звичайно, так посміхається мати, що пестить своєї дитини. У цій картині мало яскравих квітів, по видимому, така задум автора: зосередити увагу глядача на персонажі. Дуже реалистично прописані тіні. Нечіткий зелений^ – зелений – сіро – зелений пейзаж у димку контрастує з темним одягом Джоконды й підкреслює її ніжну особу, повна сили й внутрішнє світло
