Батьківський дім, рідний край, Вітчизна, Батьківщина – слова, якими ми визначаємо місця свого народження, шматочок планети Земля, де проживаємо зі своєю родиною.
Якщо запитати будь-яку людину: «Чи любить вона свій рідний край?», то у відповідь почуєш: «Так, звісно!» Любов до місця, де ти народився, не можна пояснити, вона просто існує у твоєму серці.
Я народилася у селі Велика Білозерка, в наймальовничішому для мене куточку України. Моя Білозерка прекрасна в будь-яку пору року. Навесні усе зеленіє і квітне, усе прокидається від довгого зимового сну й радіє новому життю.
Влітку, під променем сонця, повітря наповнюється ароматом духмяних степових трав, а навколо кружляє тополиний пух.
Восени всі вулиці наповнюються золотом дерев. Ну, а взимку все вкривають гори срібла. Всю цю красу я не проміняю ні за які багатства світу…
Нехай моя рідна Велика Білозерка не така відома у світі, як Київ чи Ялта, та я все одно люблю своє село, пишаюся його історією - а селу вже 242 роки! – і вірю у щасливе майбутнє. І кожен з нас своїми досягненнями, і добрими справами може прославити ім`я своєї маленької Батьківщини…
Славко пише твір. Пише, як мокре горить. То у вікно визирне, то почухається, то крадькома розгорне книжку. Не йшло в нього складати твір. Ну думає піду на вулицю може там мені ідея якась в голову прийде. Вийшов Славко на двір, а там до нього сусідська баба з своїм вичитуванням лізе : "Да що ж ти байдики б`єш, матері пішов би допоміг".
Да Славку зараз не до цього він твір думає як складати. Побіг по вулиці та невстиг він, від баби відпочити як тут прибіг до нього пес з сусідньої вулиці. В хлопчика аж мороз іде поза спиною, сам того не зрозумів як опинився на груші, що коло квартири росте. А собака гарчить, зуби сцупила та думає, якби швидше зліз Славко, щоб йому всипати перцю. Пройшло години півтори як тут прибігає захеканий хлопчик та з подивом дивиться на Славка. І тут Слава не стримав і сказав
- Я буду тебе до нових віників пам`ятати якщо забереш цю собаку! Бо мені твір писати треба.
- Добре зараз заберу, - відповів хлопчина.
Славко зліз з груші і пішов писати твір.