Життя дуже багатогранне. В ньому багато хороших і сумних, справедливих і несправедливих моментів. У багатьох людей іноді виникає бажання піти з життя. Однак бажання жити частіше перемагає. І це правильно. Адже другого шансу вже не буде. Особливо тонко й гостро відчувають ці моменти люди, у яких виявлені серйозні захворювання.
Найчастіше від подібного роду мук страждають люди, що не знають, як знайти свій шлях у житті. Довгі роки вони марно шукають своє покликання, шукають і не знаходять…
Насправді ж, у житті все прекрасно. І моменти радості, й чорні смуги долі. З усього потрібно вміти здобувати науку. Скрізь слід шукати позитивні моменти.
Вчитися брати від життя все не пізно буде ніколи. Якщо ми вчимося, треба віддаватися цьому процесу на всі сто відсотків. Про роботу можна сказати те ж саме. Дихати потрібно на повні груди, танцювати, як в останній раз. Любити, дружити, гуляти потрібно так, ніби завтра може не настати.
Життя потрібно цінувати. Треба змушувати себе радіти дрібницям. Це необхідно для того, щоб відчувати себе щасливим. Не дарма про життя пишуть стільки віршів і знімають стільки фільмів. Життя — це щастя, горе, радість і депресія одночасно. Тільки сильні люди можуть витримати весь натиск і всі проблеми сьогоднішніх реалій. Люди приходять і уходять, народжуються і вмирають. Війни починаються і закінчуються. А життя буде завжди.
Отже, щоб відшукати свій шлях у житті, треба навчитися слухати своє серце, тобто завжди обирати те, що тобі до вподоби.
Объяснение:
мій улюблений герой є климко :
Климко – сирота, головний герой автобіографічної повісті Григора Тютюнника. Образ Климка втілює ідеал людини. У маленькій сирітській душі Климко носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки до близькій людині — своїй учительці — не померти з голоду. Скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів ризикував бути вбитим, замерзнути десь на полі під копицею — адже йшла війна і заходити в села було небезпечно. Та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя. Зовнішність Климка: «Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще й в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ», і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути»
Пояснення:
хворієш від гніву