На мій погляд, людину Людиною роблять вчинки.
Можна висловювати чужі думки, дуже гарно вести високопарні речі, улещувати слухачів, розповідати їм байки. Але ніщо так не зможе привернути до вас уваги, як ваші вчинки.
Заслужити повагу може не кожен. Треба уміти жити серед людей. Якщо ви змогли потоваришувати, якщо ви вірний друг, якщо можете постояти за себе та товаришів - ви відбулися як Людина.
Мені повезло, бо з дитинства мене оточували справжні товариші, які подавали приклад того, як треба жити. Багато людей можу назвати взірцем того, як чуйно і уважно треба ставитися до інших, щоб тебе поважали люди. Не треба пасувати перед труднощами. Завжди приходьте на до тому, хто її потребує.
Людину Людиною роблять вчинки. Я у цьому впевнений.
Дорогий милий друже!
Дуже вдячна тобі за прихильність до мене. Дякую тобі і за те, що впродовж життя зберіг у душі недоторканим куточок, у якому назавжди залишився дитиною – безпосередньою, чулою до краси, вразливою до людських страждань і болю. Ти умів дивуватись кожній квітці й росинці на стеблі, захоплювати своєю творчістю інших. Як мені зараз тебе не вистачає. Адже саме ти мене навчив любити мистецтво, відчувати красу у природі і людях. Завдячуючи тобі, я пізнала найвищу насолоду, яку може Бог дарувати людині, – натхнення й злет духу у творчості. Саме ти допоміг мені зрозуміти, що природа – це цілий Всесвіт. Усе це стало для мене живою істотою. Я знаю, що рослини, як і люди, проходять через страждання і пекельні муки.
А пам’ятаєш це високе небо, цей шал тепла, а літньої пори – спеку? Ти завжди казав: ну хіба це можна не любити? І справді, хіба можна? Тепер я часто думаю, що я так і не встигла подякувати тобі за розум і душу, які плекали добре і вічне. Як мені зараз хочеться сказати тоб за добру науку і любов, і прости мені те, що може колись була неуважною до твоїх слів чи інколи не розуміла їх. Прости мені і хай там, де „вічні дзвенять водограї”, де „пахнуть чудові сади”, буде тобі добре і легко. Тепер я усе розумію.