культура. ми часто чуємо та вимовляємо це слово, але не завжди чітко розуміємо його значення. культура включає в себе багато складових. це і поведінка, і ставлення до оточуючих і власна обізнаність…
то чи можна вважати культурною сучасну людину? на мою думку, зовсім не кожен з нас взагалі розуміє значення цього слова. часто доводиться спостерігати за підлітками, які можуть дозволити собі нецензурно висловлюватися, сміятися та голосно розмовляти у громадському транспорті чи в інших місцях громадського користування. хіба ж можна їх вважати культурними? вони взагалі не виконують найелементарніших норм поведінки. те ж саме можна сказати про тих, хто смітить на вулицях, грубить старшим, не поступається місцем у транспорті… це все, як не дивно, культура. культура поведінки, без якої неможливо стати самодостатньою та цілісною особистістю.
буває й інакше. нібито вихована і культурна людина. з усіма ввічлива, і бабусі місцем поступиться, і з сусідкою привітається, а вдома… вдома родина страждає від поведінки цієї людини. вона може нагрубити, образити близьких ні за що, зіпсувати всім настрій з самого ранку і спокійно йти на навчання чи на роботу. найчастіше так поводяться саме підлітки, але буває, що і дорослі вдома не вважають за потрібне стримуватися. таких людей, звичайно, не назвеш культурними, адже їхня невихованість і безкультурність появляється з найближчими і найдорожчими людьми.
то яка ж роль культури в житті людини? на мою думку, величезна. можна бути освіченою людиною та багато знати, та якщо ти не будеш вміти спілкуватися, не знатимеш елементарних правил культури поведінки, то навряд чи зможеш чогось досягти. звичайно, зустрічають по одягу, але подальше спілкування можливе лише тоді, коли людина має певні навички, і культура в цьому дуже є.
у більш загальному, широкому значенні слово «культура» означає культурні надбання нашого народу. але, на мою думку, ці значення нероздільні. адже людина, яка не дотримується культури поведінки навряд чи оцінить будь-які культурні надбання. все велике починається з малого, і саме з кожного з нас починається культура нації. а сьогодні ознаки цієї «культури» можна побачити майже скрізь. на скількох історичних пам`ятках, будь це пам`ятники, палаци чи просто будівлі, які належать до національного надбання українців, залишили свої «відбитки» наші сучасники? це і різноманітні написи різного змісту (по типу «тут був вася»), і графічні зображення, яким тут явно не місце…
Сиві сутінки закутують теплою ковдрою землю Вже натруджене сонце сховалося за обрій, і такий літній вечір розлився у напоєному ароматами серпневих щедрот повітрі. Скоро пан-господар місяць виведе на пасовисько отари зірок, і тихо полине над Землею у вічність шепіт закоханих. Кожна клітинка мого тіла з захватом п'є казку згасаючого дня — останнього дня літа. Ось і відгомоніло назавжди моє дитинство, щедре на мамину ласку, безкінечні Колумбові відкриття світу та безтурботність канікул. Вже зорі, вічні свідки людських діянь і мрій, невмолимі Весталки гетьмана Часу, кличуть мене у майбутнє. Попереду найтяжчий і найвідповідальніший рік за все моє недовге, швидкоплинне життя.Треба працювати, щоб прокласти своїми знаннями шлях до університету. Чомусь б'ється об шибку душі сполохана думка, що лише це буде гарантом щастя. Напнута тятива віри, що знання приведуть до успіху. А молодість? Час? Хай виграє він сивим конем на курних шляхах долі, хай осипається вишневим цвітом весняних садків, хай мчить! А я сховаюся у келію праці й думок, порину у фоманти минулих подій, буду пити, пити, пити джерелицю знань."Попрацюй лишень рік, — каже мама,— а там надолужиш втрачене, час молодості не втече". І я вірю добрим матусиним порадам, впускаю в душу її щедрі слова. І ось я вже поринула у вир науки, забула мішуру свят, а будні в мене щедрі на велич людського генія, схований у книгах. Я відкриваю замки незнаного, я відшукую скарби у таємницях інформації. Постійний брак часу, не вистачає доби на день життя. Швидше, швидше гони коней до палаючого сонячним вогнем літа, до вступних іспитів. 1 я міняю Довженка і Ремарка на політичні дискусії нашого буремного суспільства, я ховаю перли Сковороди на дно серця і впиваюся вічною мудрістю історичних праць Яворницького і Субтельного.І вже загублена у лабіринтах свідомості ніжна лірики Лесі Українки і Ліни Костенко, а розум напружено всотує нові англійські слова. Я живу, пульсує надсадно час у скронях і серці.Але іноді, дуже рідко, майже зовсім інколи, тоді, коли буде шемрати під ногами золото осіні, чи коли раптово відчую ніжний і рідний запах матусиних рук, я спитаю себе: "Куди ти поспішаєш? Куди несе тебе цей бездушний експрес часу? Які краєвиди залишаєш за вікном і чи вернеш до них колись?" І тоді стане так сумно за втраченим часом, оксамитовим часом молодості, що так невпинно згасає у келіях наук. 1 я знаю, що це голоситиме моє "я" за найважчою втратою душі — за втратою часу.