Місто на камені.
Є на Поділлі місцина, подібної до якої не знайдеш у цілій країні. Тут стоїть на кам’яному півострові древнє місто Кам’янець-Подільський.
Цей важливий оборонний вузол на шляху зі Східної Європи до Балкан уходив до складу кількох держав: монголо-татарської орди, Великого князівства Литовського, польської Корони, Туреччини, Росії; та СРСР. Але місто по духу завжди залишалося українським.
У створенні неповторного обличчя Кам’янця взяли участь представники різних народів. Але найбільшими складовими в культурі Кам’янця були українська та польська, адже місто виросло на межі заселення двох народів.
За Польщі Кам’янець був місцем ув’язнення багатьох українських патріотів. У фортеці тримали незламного Устима Кармелюка. З цим епізодом в історії міста пов’язана цікава місцева легенда.
Кажуть, коли Кармелюка везли до фортеці, його побачила молоденька польська панночка. Закохавшись у мужнього красеня, вона почала шукати б визволити його з неволі. Піднявшись одного дня на 40-метровий мінарет, прибудований турками до Петропавлівського собору, панянка вистрілила з лука в те вікно Папської вежі, де мав знаходитися в’язень. До стріли, крім записки, було прикріплено згорнуту в кульку довгу і міцну турецьку шаль.
Кажуть, що Кармелюк втік з фортеці завдяки цьому подарунку...
Кілька днів пробув у Кам’янці в 1846 році Тарас Шевченко, мандруючи Україною за завданням Археографічної комісії.
Майже вісім місяців у часи визвольних змагань Кам’янець був тимчасовою столицею Української Народної Республіки.
Так дивно відобразилася на долі маленького містечка на Поділлі вся історія України. Кам’янець-Подільський залишається в пам’яті як символ українського духу, що протягом століть гартувався вогнем і мечем.
1. Неозначена форма дієслова (інфінітив).
Це така незмінювана форма дієслова, яка, називаючи дію або стан, не вказує на час, особу, рід, число, відповідає на запитання що робити? що зробити?, має інфінітивний суфікс -ти (-ть), що не входить до основи.
2. Особові форми, їх краще назвати бо тут ідеться про дійсний, умовний і наказовий), про теперішній, майбутній і минулий час дійсного про особові форми у теперішньому і майбутньому часі дійсного та у наказовому про родові форми у минулому часі й умовному
Основною і спільною їх ознакою є змінюваність за числом і особою або за числом і родом.
Щоб визначити особу дієслова, треба підставити займенники:
1-а особа я, ми
2-а особа ти, ви
3-а особа він, вона, воно, вони
Наприклад: їм (я) – 1-а особа однини. їмо (ми) - 2-го особа множини и т.п.
3. Безособові дієслова. Безособові форми на -но, -то, -ло.
Такі дієслова називають дію або стан, що проходять незалежно від особи (без особи). Тому вони не поєднуються з підметом, мають тільки одну форму, не змінюються.
Безособові дієслова можуть означати:явища природи: замело, занесло, вечоріє, задощило); фізичний або психічний стан людини (нудить, примарилось,не хочеться); випадковість (щастить, таланить, удалося); буттєвість (минулося, не було). Безособові дієслова виступають головним членом у односкладних реченнях, і такі речення називаються безособовими. Безособові форми на -но, -то вказують на уже виконану невідомою чи неназваною особою дію, тому утворюються від пасивних дієприкметників минулого часу і, як і безособові дієслова, є головним членом у односкладних безособових реченнях.
4. Дієприкметник — це змінна дієслівна форма, яка називає ознаку предмета за дією: освітлена вулиця, недочитана книга, любляча дружина.
5. Дієприслівник — це незмінювана дієслівна форма, яка, пояснюючи головне дієслово, називає додаткову дію і відповідає на питання що роблячи? що зробивши?