Часто замислюємся ми над митанням: яким повиннен бутисправжній українець? На мою думку, це людина яка добре володіє українською мовою, шанує традиції свого народу, бо це цінності, що передаються в спадок з покоління в покоління. Навіть якщо доведеться українцю на деякий час виїхати, він всерівно буде плекати в своїй душі вогник любові до своєї Батьківщини, мови. Кожен повиннен шанувати своїх батьків. Адже ящко ми не будемо шанувати батьків, ми не будемо справжніми українцями. Тому що саме вони народили нас у цій прекрасній країні. За що ми їм дуже вдячні. Справжній українець, вихований на традиціях народу, буде від щтрого серця любити Україну і, не чекаючи подяки, завжди прийде на до саме такі люди все зроблять задля добробуту і справедливості, в ім'я процвітання й честі рідної країни.
Щодня ми озираємось і бачимо навколо себе дерева, траву, квіти, птахів, комах, тварин. Це все природа. Людина — частина її. Але у людини є можливість змінювати природу. Кожна зміна позначається на навколишньому середовищі. Змінювати природу людина повинна обережно, бо окремі дії можуть завдавати шкоди і навіть призвести до загибелі. Від людини залежить, чи збереже вона природу, чи зруйнує. Нам подобається чисте повітря, прозора вода в річках, зелена трава на лугах, могутні дерева в лісах. Це життя. І наш обов'язок — зберегти його. Без природи людина загине. Збереження природи — це збереження людини.
Сьогодні люди об'єднуються у товариства, метою яких є охорона природи. Навколишнє середовище потребує нашого захисту. Забруднення річок і озер, загибель лісів, знищення цілих видів рослин і тварин — справа рук людини. Проте тільки людина може врятувати природу. І дорослі, і діти повинні об'єднати свої зусилля у справі захисту довкілля.
Кожен школяр може посадити дерево і нагодувати птахів. Ми повинні обережно поводити себе на лісових галявинах та берегах річок, не залишаючи після себе сміття. Якщо так робитиме хоча б кожен школяр, то й це буде вагомий внесок у дорослу справу збереження природи.
Я живу у великому місті, але в невеликому будинку (лише два поверхи), із садом у дворі. Правда, в нашому саду лише одна яблуня, два вишневих дерева, на трьох недавно з'явилися сливи й ще тільки набирає сил юний горіх. Зате просто перед вікнами піднімаються два величезні каштани. Батьки кажуть, що їм понад 90 років. Колись, до війни, їх було три. Але в один, середній з ряду, потрапив осколок снаряда, однак він утримався, не впав, хоча надломився. Його мої дід і бабуся довго називали інвалідом Вітчизняної війни. Він навіть цвісти ще намагався, але все-таки став засихати. І дуб довелося спиляти. А два продовжують жити й навесні своїми чудовими квітучими білими свічками прикрашають наш двір і навіть вулицю — таких більше ні в кого на вулиці немає. Коли я за кого-небудь перший раз у гості й пояснюю, як мене знайти, я обов'язково кажу: «У дворі ви побачите два величезних каштани». Це орієнтир більш точний, ніж навіть номер будинку.
Плоди цих дерев — їжачки, усередині яких ховаються блискучі коричневі кульки. І ці кульки дуже корисні як ліки. Сусіди збирають їх і готують собі цілющі настоянки від болів у суглобах. А діти з задоволенням використовують для різних виробів.
Навіть якщо доведеться українцю на деякий час виїхати, він всерівно буде плекати в своїй душі вогник любові до своєї Батьківщини, мови.
Кожен повиннен шанувати своїх батьків. Адже ящко ми не будемо шанувати батьків, ми не будемо справжніми українцями. Тому що саме вони народили нас у цій прекрасній країні. За що ми їм дуже вдячні.
Справжній українець, вихований на традиціях народу, буде від щтрого серця любити Україну і, не чекаючи подяки, завжди прийде на до саме такі люди все зроблять задля добробуту і справедливості, в ім'я процвітання й честі рідної країни.