З колисковою материнською піснею. Тихою казкою, доброю ласкою.
Світ - мов казка. І пізнаємо ми його за до слова. За до слова відкриваємо таємничість і складність майбутніх професій: агронома, бухгалтера, еколога, фермера, економіста, фінансиста.
Отже, словесність - початок усіх наук. Вона джерело, звідки починається струмок, який ширшає, набирає сили і розливається могутньою рікою.
Багата і милозвучна наша рідна українська мова. Вона - одна із багатьох див, створених людьми. Вона віддзеркалює душу народу, його історію.
Рідна мова – це мова, що першою засвоюється дитиною і залишається зрозумілою на все життя. Рідною прийнято вважати мову нації, мову предків, яка пов’язує людину з її народом, з попередніми поколіннями, їхніми духовними надбаннями.
21-го лютого всі народи Землі відзначають Міжнародний день рідної мови, який проголошений Генеральною конференцією ЮНЕСКО в листопаді 1999 року для сприяння мовній і культурній різноманітності. В Україні цей день відзначається з 2002 року. За недовгий час свого існування воно вже стало традиційним, адже це один із тих днів, коли кожен має змогу відчути себе частиною свого великого народу.
Заснування Дня рідної мови має велике значення, адже за оцінками фахівців, із понад 6000 мов, які нині існують у світі, значна частина перебуває під загрозою зникнення у найближче десятиріччя. Щороку повністю перестають вживатися близько десяти мов. Для того, щоб мова не зникла, за свідченням науковців, необхідно, щоб нею спілкувалися принаймні сто тисяч людей.
Історія цього свята йде з Пакистану, де півстоліття тому, 21 лютого 1952 року, було вбито п’ятьох студентів, які мали зухвальство виступити за надання бенгальській мові статусу офіційної. Зрештою, після визвольної війни, в 1971 році, східна частина Пакистану виокремилась в незалежну державу Бангладеш зі своєю мовою. Ми – українці, перестали цінувати свою мову. А вона, між іншим, визнана всім світом однією з наймелодійніших.
А що в нас залишилось сьогодні від тієї солов’їної мови наших дідів та прадідів?
Залишилось небагато, та й то лише в пам’яті. В повсякденні ж нас заполонили як не русизми, так американізми. Ми намагаємося вживати нові модні словечка, нехтуючи славними українськими відповідниками. Чому? Бо так круто, стильно. Так ми здаємось розумнішими, самим собі здаємось. А хотілося б знати, що про нас думають ті ж американці, коли ми ламаючи собі язика, намагаємося вимовити те, чого і в природі нашій нам не закладено?
Мова – це символ народу. Відомий український письменник XIX ст. Панас Мирний писав: „Найбільше і найдорожче добро кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподівання, роздум, досвід ”.
З нагоди Міжнародного дня рідної мови у бібліотеці Заліщицького аграрногоколеджу організовано книжкову виставку «Мово рідна, мово колискова, - совісті народної дзвіниця»; підготовлено літературні б’юлетні, стінгазети, тематичний випуск часопису «Коріння і крона»; проведено: олімпіаду з української мови, розширене засідання літерно-творчого гуртка «Провесінь», виховні, інформаційно-просвітницькі години у всіх студентських групах:
…Розвивайся й далі, мово наша рідна,
І про нас нащадкам вістку донеси (О.Підсуха)
Що є найцінніше в житті кожної людини? Рідна мати, рідна земля, рідна мова. У рідному слові початок усіх початків людського буття. Пам'ятаймо завжди про це, бережімо, плекаймо, збагачуймо, примножуймо красу рідної мови. Людина, яка забула свою мову, не живе, а існує.
Тож побажаємо всім українцям, що свято бережуть українське слово - щастя, натхнення, добра, миру , світлого майбутнього, живіть повноцінним життям, досягайте вершин, адже у ваших руках доля нашої країни.
Ораторське мистецтво або майстерність красномовства цінується з найдавніших часів і до сьогодні. Так само, як давньогрецький, сучасний політик, вчитель чи будь-яка інша публічна особа має володіти цим мистецтвом досконало. Щоб порозумітися одне з одним, людям інколи треба докласти багато зусиль, дібрати потрібні слова. Що вже казати про потребу вплинути на юрбу, на людський натовп.
Важливо розуміти, що вправному оратору недостатньо самих лише красивих слів. Гарна промова обов’язково повинна мати й гарний зміст. Слово є головною зброєю оратора, однак без закладеного мовцем сенсу воно безсиле. Адже красиві епітети та порівняння без внутрішнього змісту – це порожні фрази. У сиву давнину майстерним оратором вважали людину, яка має гарну дикцію, чітко та голосно вимовляє слова, вміє вправно користуватися художніми засобами і найголовніше – вміє переконувати. А кого переконаєш одними лише прикрасами?
Слухач недовго буде насолоджуватися суто словесними оздобами, якщо за ними не стоятиме чітка авторська думка. Не усвідомивши мети чи ідеї промови, людина почуватиметься обманутою. Так само й у житті ми зустрічаємося із порожніми або нещирими словами, обіцянками, які лише на короткий час мають над нами владу. З часом, коли примарна краса беззмістовних фраз розвіється, залишається лише «гола» правда. І лише від промовця залежить, що зостанеться слухачеві на згадку: порожній звук чи слово правди й істини.
Тому вправний оратор повинен дбати не лише про зовнішнє, але й про внутрішнє багатство своєї промови. І не важливо, чи ти промовляєш до гурту зі сцени, чи пошепки розповідаєш історію молодшій сестрі перед сном…
Отже, поєднання краси слова та змістового наповнення– це ключ до успіху у нелегкій справі ораторського мистецтва.
Знов до мене осінь стукала в вікно
Осінь приходить до нас повільно, але неминуче. Ще кілька днів тому було по-літньому тепло, а тепер вже прохолодно. Дні стають помітно коротшими, а небо все частіше вкрите сірими хмарами. Проходить кілька тижнів - і вже зривається з гілок пожовтіле листя, вкриваючи землю яскравою ковдрою. Голі гілки стукають до мене у вікно, коли їх колише вітром. Це сама осінь знову стукає у моє вікно.
Объяснение:Я так думаю