Каштан це високе дерево з округлою кроною. Листя у каштана великі,одже дають багато кисню.Коли наприкінці весни або на початку літа ці дерева зацватають,здається що прийшло якесь свято. А який приємний аромат вітає у повітрі! Каштан цвіте білим або рожевим кольором.Це дерево схоже на якусь величну та урочисту постать.А коли я чую у повітрі його цвітіння,це нагадує мені близькість літніх канікул. Чим ближче осінь тим частіше починаєшь помічати в густих кронах дерев колючих їжачків.А потім на землю падають коричневікульки. На початку навчального року весь шкільний двір виявляється усипаним шоколадними каштанами.І саме у цей час у нашій школі прходять багато свят,які присвячені красуні осені.
Горіх і каштан На краю лісу росли горіх і каштан. Одного ранку проснувся горіх, дивиться - каштан увесь білий. - Звідки в тебе така гарна одіж? - радіючи за нього, запитав горіх. - Це цвіт, - гордо відповів каштан. – В тебе такого не буде. Горіх зітхнув. - О-о! Який чудовий в каштана цвіт! То діти завітали до лісу і милувались каштаном. На горіха ніхто й не глянув. Як каштан відцвів, горіх зацвів. Його цвіт був дуже скромний. Каштан глянув і відвернувся: «Аж соромно рости поряд. Що подумають, коли дізнаються про те, що він мій друг?» Пройшов час... На обох деревах з’явились зелені плоди. Згодом на горіх почали сідати птахи і клювати їх. Ті зривались з гілок, падали на землю. Каштан сміявся: - Дивись! Моїх не чіпають. Бояться. Подивився горіх, а вони обсипані зеленими колючками. Дійсно страшно. Глянув на свої, а ті гладесенькі, беззахисні. Зітхнув бідолаха та мовчки порадів за друга. Наступила осінь. Почали плоди обпадати. Зелена шкурка на них лопалась. Нападало їх так багато, що землю вкрили. Глянув каштан вниз, і каже з погордою: - Ось ці гарні - мої, а ті всі решту - твої. Горіх і собі глянув… А там серед гладеньких рудих каштанів валялись зморщені горіхи. Зітхнув горіх і промовчав. - Ой! Які гарні каштанчики! – раптом почули. Це знову були діти. Вони похапцем збирали каштани. - Ох, ці діти! – промовив хтось поряд. - Збирайте горіхи, в них такі смачні зернятка. Глянули друзі, а ж то дорослі надійшли. - Ой! Правда! Я так люблю горішки! - вигукнув хтось з дітей. - І я! І я! – загукала малеча. Вони висипали каштани і почали набивати кишені горіхами. Через хвилю на землі валялись лиш нікому не потрібні каштани. - Тату! А що ж буде з ними? - запитав хтось. - Та, напевне, дикі свині з’їдять. Жаль стало горіху каштана. Хотів підбадьорити його, та той знову відвернувся. Тепер від сорому…
(д) - пригол,твердий,дзвiнкий,передньоязиковий
(и) - голосний,ненаголошений
(т') - пригол.,м'який,глухий,передньоязиковий
я - (а) - голосний,наголошений
(ч') - пригол.,м'який,глухий,передньоязиковий
(i) - голосний,ненаголошений
дзвiнкi - [ дз в' i н к' `i] - 7б,6 зв.
(дз) - пригол.,дзвiнкий,твердий, передньоязиковий
(в') - пригол.,м'який,губний,сонорний
(i) - голосний,ненаголошений
(н) - пригол,твердий,сонорний,передньоязиковий,
(к') - пригол,м'який,глухий
(i) - голосний,наголошений.
кущi - [ к у шч' i] - 4б,5 зв.
(к) - пригол,твердий,глухий
(у) - голосний,ненаголошений
щ - (ш) - пригол,глухий,передньоязиковий,м'який
щ - (ч) - пригол,глухий,передньоязиковий,м'який
(i) - голосний,наголошений.