Називний ві́сім мільйо́нів дев’ятсо́т со́рок п’ять ти́сяч чоти́риста вісімдеся́т сім
Родовий восьми́ (вісьмо́х) мільйо́нів дев’ятисо́т сорока́ п’яти́ (п’ятьо́х) ти́сяч чотирьохсо́т вісімдесяти́ (вісімдесятьо́х) семи́ (сімо́х)
Давальний восьми́ (вісьмо́м) мільйо́нам дев’ятиста́м сорока́ п’яти́ (п’ятьо́м) ти́сячам чотирьомста́м вісімдесяти́ (вісімдесятьо́м) семи́ (сімо́м)
Знахідний ві́сім мільйо́нів дев’ятсо́т со́рок п’ять ти́сяч чоти́риста вісімдеся́т (вісімдесятьо́х) сім (сімо́х)
Орудний вісьма́ (вісьмома́) мільйо́нами дев’ятьмаста́ми (дев’ятьомаста́ми) сорока́ п’ятьма́ (п’ятьома́) ти́сячами чотирмаста́ми вісімдесятьма́ (вісімдесятьома́) сімома́ (сьома́)
Місцевий у восьми́ (вісьмо́х) мільйо́нах дев’ятиста́х сорока́ п’яти́ (п’ятьо́х) ти́сячах чотирьохста́х вісімдесяти́ (вісімдесятьо́х) семи́ (сімо́х)
За яку працю треба більше поважати людину – за фізичну чи інтелектуальну?
Особисто для мене повага до тієї чи іншої людини не пов'язана з її фізичною чи інтелектуальною працею. Тобто я не можу сказати, що поважаю всіх людей за їх фізичну працю і автоматично не поважаю за інтелектуальну. Поважаю людей за їх чесність, щирість, мудрість, щедрість, здатність до самопожертви тощо. А ці якості можуть належати як тій людині, яка працює інтелектуально, так і тій, яка працює фізично.
Інша справа, що люди, які працюють фізично у нашій країні у переважній більшості не забезпечені фінансово на належному рівні, а особисто для мене це і є неповага до них. Фізична праця знецінена і на це хотілось би звернути увагу тих, хто знаходяться при владі.
Я поважаю хліборобів, шахтарів, слюсарів, столярів, вчителів, дизайнерів, системних адміністраторів – людей будь-якої професії, якщо вони професіонали у своїй справі, поліпшують життя людей результатами своєї праці, мають певні моральні якості, які, наприклад, не дозволяють брати хабарі на робочому місці. Такі люди, однозначно, заслуговують на повагу.
Дія відбувається під селянською хатою, що стоїть на горбочку край села. У центрі — старий кобзар із малим поводирем, а навколо стоять селяни і зачаровано слухають невеселу оповідь. Тут і молода господиня зі своїм сімейством, і косарі, що повертаються додому після цілоденної праці, і старенька бабуся, і Тарас. Він стоїть найближче до кобзаря, ловить кожен рух, вслухається в кожне слово. Пісня проймає його до глибини душі. Про це говорить зосереджений погляд, недитяча задума.
Засмучені обличчя селян засмаглі від вітру і сонця. Тяжке життя, непосильна праця наклали свій відбиток. На картині переважають синій, бузковий, голубувато-сірий кольори. Вони передають настання вечірньої прохолоди. Барви нечіткі, бо на землю вже спускається ніч.
Скоро згасне день, кобзар понесе свої пісні далі, але селяни ще довго пам'ятатимуть його сповідь про життя в неволі, про ту іскорку надії, яку вселив співець у їхні душі.