Iснує кiлька легенд, досить розповсюджених у наших краях, якi пояснюють походження назви мiста Харкова. Одна з них — легенда про Харитона. З топографiчного опису Харкiвського намiсництва 1785 року довiдаємося, що на тiм мiсцi, де розташоване мiсто Харкiв , один iз заможних малороссиян по iм'ю Харитiн, а по просторечью Харько, завiв собi хутiр. Вiд iменi Харько нiбито одержали свою назву рiка й мiсто. Поступово по сусiдству з Харитоном стали розселятися новi поселенцi й Харкiв-Хутiр перетворюється в Харкiв-Слободу, а потiм Вхарьков- Город. Друга, не менш гарна, iсторiя пiдстави Харкова належить перу вiдомого украïнського письменника Квiтки, що получили за назвою свого маєтку прiзвисько Основьяненко. Вiдповiдно до його версiï, наше мiсто було засновано не якимось мiфiчним Харько, а предком письменника й першим власником даноï садиби — Андрiєм Квiткою, що бiгла з Києва з молоденькою дочкою воєводи. Один раз, обходячи своï великi володiння, Квiтка був настiльки уражений красою виду, що вiдкривався з нинiшньоï Унiверситетськоï гiрки, що негайно вирiшив заснувати тут мiсто Iснує також версiя, що iм'я Iвана Каркача дало назву мiсту Харкову. И. Каркач — украïнський козак, перший осадчий, тобто ватажок першоï партiï переселенцiв, якi розташувалися на височинi бiля рiчок Харкiв i Лопань. Звук ДО у прiзвищi Каркач мiг поступово перейти у звук X, i вона стала вимовлятися як Харкач. .Засноване ïм поселення згодом стає мiстом Харьковим. Найцiкавiшоï представляється версiя, висунута в минулому столiттi професором Аристовим. Вiдповiдно до цiєï версiï, Харкiв в XII сторiччi був легендарною столицею половцiв — Кулi-Канью, пiзнiше захопленоï росiйськими князями. Слово Шарукань тюркського походження. Ученi-Лiнгвiсти вважають, що воно позначає стоянка пастухiв, вiд слiв кулi — пастух i кань — мiсце. Iсторики припускають, що Шарукань — це iм'я половецького хана. Вiдповiдно до цiєï версiï, Харкiв — це трансформоване слово Шарукань. Бiльшiсть же iсторикiв уважають, що своя назва Харкiв одержала вiд назви рiки Харкiв, тому що ïï згадування зустрiчається в письмових джерелах ще до виникнення поселень. Лiнгвiсти припускають, що слово Харкiв — це трансформоване харкобе, що в перекладi з тюркськоï мови означає мiлководна рiчка.
Людина -це особа яка втілює в собі багато вчинків та наслідків за які вона розплачується .Вчинки можуть бути різні. Бувають хороші та злі елементи життя людей .Поганими можуть бути :зрада ,ненависть ,обман ,гноблення, обговорення за спинами ,обзиванння.Такі погані вчинки мають найприємніші наслідки ,але все ж існують і хороші вчинки -це до підтримка ,піклування ,навіть застелити після себе ліжко ,це уже дуже хороший вчинок .Здається у світі поганий вчинків більше за добрих, і це напевне саме так і є .Тому потрібно спонукати себе та ближнього до змін та створення хоч і маленьких ,але хороших учинків
Хтось з французьких класиків сказав, що праця — це задоволення. Брюсов називає її радістю. Марксисти стверджують, що саме праця створила людину. "Трудовые будни — праздники для нас", — співалося в одній радянській пісні. За всіх часів трудівник був шанованим членом суспільства, а ледаря, ледацюгу воно гудило. Релігія стверджує догму про працю "у поті чола свого". Але ніхто привселюдно не говорив, що людина трудиться заради грошей, заради свого матеріального благополуччя. Розуміли це, я вважаю, усі, але вголос якось не прийнято було про це говорити, вважалося ледве не соромітним. Це, мені здається, помилковий сором.
Звичайно, людина не повинна все життя працювати тільки заради грошей. Але от на Заході (а тепер часто й у нас) студент у вільний від занять час виконує роботу, до якої не лежить душа, щоб оплачувати своє навчання. Так, він працює заради грошей. Але ж і заради того, щоб у майбутньому працювати там, куди його покликало серце. Праця в тій області, до якої є схильності й інтерес, праця за велінням серця і розуму розкриє в людині всі її здібності, таланти, а може, і геніальність. Оцінка такої праці — не менш важлива обставина, ніж визнання її суспільної значимості, користі. І не слід приховувати від себе і навколишніх, що ти хочеш одержувати за свою працю більше грошей. Кожна праця повинна бути оплачена відповідно, інакше людина втрачає стимул до неї. Як здорово, коли робота — це не тільки б добування засобів для існування. Улюблена робота — це так багато для людини! Улюблена — але не безкоштовна.
Гідна оплата праці дає людині можливість не думати постійно про хліб насущний, а зосередитися на підвищенні своєї кваліфікації, на вивченні досвіду колег, зрештою — на підвищенні свого інтелектуального рівня. Це вже справжня творчість у праці. Заради такого задоволення, щастя, радості варто працювати до сьомого поту.
Коли ми чуємо, що країну захлеснуло хабарництво, ми дружно обурюємося. Брати хабарі, як і давати їх, — це аморально, негідно. Але я нещодавно почув, що в лікаря-реаніматора дитячого відділення при пологовому будинку оклад 225 гривень. І не в початківця, а в того, що має за плечима десять років роботи. Від нього, його праці залежить найголовніше — життя немовляти. Я не буду засуджувати цього лікаря, якщо він не відмовиться від добровільної платні за працю від нескінченно вдячних батьків. За вимагання грошей у подібних і інших ситуаціях людський суд суворий. Та й не тільки людський.
І все-таки: заради чого працює людина? Заради того, щоб утримувати себе, свою родину, протриматися, так би мовити, "на плаву", або заради того, щоб реалізувати свої здібності, свої таланти, свої амбіції, навіть своє честолюбство? Я вважаю, що поштовхом, можливо, і є перше, але будь-яка людина все-таки мріє чогось досягти в цьому житті, розкрити свої здібності, показати, що вона не гірша за інших, що вона чогось варта.
пояснюють походження назви мiста Харкова.
Одна з них — легенда про
Харитона. З топографiчного опису Харкiвського намiсництва 1785 року
довiдаємося, що на тiм мiсцi, де розташоване мiсто Харкiв , один
iз заможних малороссиян по iм'ю Харитiн, а по просторечью Харько, завiв
собi хутiр. Вiд iменi Харько нiбито одержали свою назву рiка й мiсто.
Поступово по сусiдству з Харитоном стали розселятися новi поселенцi й
Харкiв-Хутiр перетворюється в Харкiв-Слободу, а потiм Вхарьков-
Город.
Друга, не менш гарна, iсторiя пiдстави Харкова належить перу вiдомого
украïнського письменника Квiтки, що получили за назвою свого
маєтку прiзвисько Основьяненко.
Вiдповiдно до його версiï, наше мiсто було засновано не якимось
мiфiчним Харько, а предком письменника й першим власником даноï
садиби — Андрiєм Квiткою, що бiгла з Києва з
молоденькою дочкою воєводи. Один раз, обходячи своï великi
володiння, Квiтка був настiльки уражений красою виду, що вiдкривався з
нинiшньоï Унiверситетськоï гiрки, що негайно вирiшив заснувати
тут мiсто Iснує також версiя, що iм'я Iвана Каркача дало назву
мiсту Харкову. И. Каркач — украïнський козак, перший осадчий,
тобто ватажок першоï партiï переселенцiв, якi розташувалися на
височинi бiля рiчок Харкiв i Лопань. Звук ДО у прiзвищi Каркач мiг
поступово перейти у звук X, i вона стала вимовлятися як Харкач.
.Засноване ïм поселення згодом стає мiстом Харьковим.
Найцiкавiшоï представляється версiя, висунута в минулому
столiттi професором Аристовим. Вiдповiдно до цiєï
версiï, Харкiв в XII сторiччi був легендарною столицею половцiв
— Кулi-Канью, пiзнiше захопленоï росiйськими князями. Слово
Шарукань тюркського походження. Ученi-Лiнгвiсти вважають, що воно
позначає стоянка пастухiв, вiд слiв кулi — пастух i кань
— мiсце. Iсторики припускають, що Шарукань — це iм'я
половецького хана. Вiдповiдно до цiєï версiï, Харкiв
— це трансформоване слово Шарукань.
Бiльшiсть же iсторикiв уважають, що своя назва Харкiв одержала вiд назви
рiки Харкiв, тому що ïï згадування зустрiчається в
письмових джерелах ще до виникнення поселень. Лiнгвiсти припускають, що
слово Харкiв — це трансформоване харкобе, що в перекладi з
тюркськоï мови означає мiлководна рiчка.