Земля, де мати народила, дорога кожній людині. Це край, де народився, ступив перший крок, промовив перше слово. Це родинне вогнище - батьківська оселя. Там почув мамину колискову пісню, був зігрітий ласкою та турботою. Рідна земля вбирає в себе край, дім, родину, друзів та знайомих. І куди б не занесла доля, завжди залишиться наймилішою землею. Бо найрідніше не можна забути.
А)Я підійшла до глечиків, що були розмальовані моєю бабусею, та розглядала кожен візерунок, скоро вона навчить мене так робити. Г) Заспівав півень, я прокинулася, і мати покликала мене снідати. Б) Я так мрію потрапити туди, де здійснюються усі мрії, де у повітрі витає кохання, і провести там усе моє життя. Ґ) На контрольній я розмовляв зі своїм однокласником, і вчитель мене наказав : не можна було мені так робити. В) На вулиці випав сніг, і я одразу побіг за сачатами туди, куди вже прийшли всі мої друзі - на гірку. Д) Мій чоловік закінчив роботу, і зароблені гроші ми поїдемо туди, де можна лежати на пісочку і відпочивати.
Я люблю гати навесні за природою, дивитися, як навколо все оновлюється. Люблю проводити вихідні у весняному лісі. Йдеш лісом і відчуваєш, що на душі стає легко і радісно. Ось сонячні зайчики танцюють на галявині, – вони наче хочуть розповісти всьому живому в лісі, що час прокидатися. Між деревами від перших сонячних промінчиків з’явилися проліски. Вони ще зовсім маленькі, тендітні, але скільки завзятості в цих ніжних кольорах: наполегливо пробивають вони товстий килим торішнього снігу. Блакитні пелюсточки, немов посміхаючись, тягнуться до сонечка. Набредеш на галявинку пролісків – і очей відвести не можеш: здається, ніби земля і небо одного кольору – яскраво-блакитного. Квіти такі ніжні, що й зривати їх шкода і навіть соромно. Напевно, немає нікого мудріше матінки-природи, тому що як пояснити, що одна пора року змінюється іншою, і неодмінно приходить сама довгоочікувана з них – красуня весна.
