КОШЕНЯТКО. Я дуже люблю домашніх тваринок. І ось нарешті батьки мені подарували на день народження кошенятко. Воно було маленьке, пухнасте, чорного кольору з білою цяточкою на лобі. Цяточка мала форму зірочки, тому всі почали називати кошеня Зірочкою. Кругленька мордочка з чорним носиком, блискучими очицями і маленькими стоячими вушками була у мого кошеняти. Яке воно було кумедне! Товстеньке, на коротких ніжках. Щоразу, коли воно мене бачило, підбігало, терлося об ноги, ніби за погратися з ним. Кошенятко мало веселу вдачу, а тому дуже швидко стало улюбленцем родини. Найбільше Зірочка любила гратися з паперовим метеликом. Кошенятко весело підстрибувало, ставало на задні ніжки, крутило голівкою.
Я дуже люблю свою Зірочку і задоволений тим, що вона у мене є.
Курка є свійською твариною. Вона вкрита різнокольоровим пір’ячком і саме тому курки є білі, коричневі, сірі або чорні. У них невеличкий дзьоб, а голову прикрашає червоний гребінець, мають двійко очей. Існує народна прикмета, яка говорить, що перед негодою кури миються у піску та скубуть пір’я. Коли курка знесе яєчко, то починає голосно горланити, щоб усі знали. У темряві кури погано бачать - люди називають таку особливість курячою сліпотою. М’ясо та яйця курей люди люди використовують для
- Доброго дня, бабусю! Я прийшла вам до -Доброго дня,онучко. Я ще сама можу собі зарадити. -Бабусю, може є щось таке щоб я могла для вас зробити? - Так, дитинко, я згадала. На шафі є червона коробка, дістань її. -Залюбки. Ось тримайте. -А тепер хучіш біжи до сусідки по цукор, я забулась купити. -П'ять хвилин бабусю і я буду у вас. А навіщо цукор? - Хто багато знає - мало спить! Це жарт там цукерки. Будем робити пиріжки! -Мої улюблені? - Так, онучко. Візьми в поличці книгу з рецептами. І іди по інградієнти до пиріжків. - Із задоволенням. - Смачні у нас вийшли пиріжки? - Бвбусю, як вони можуть бути не смачними, ми ж разом робили? -Їж,не відволікайся!
Моя мама народилася в селі, але зараз живе в місті. Коли вона була маленькою дівчинкою, то часто слухала пісні, які співала її мама, моя бабуся. І багато з них пам’ятає й досі. Наприклад, коли у мами сумний настрій, вона співає пісню: “Зоре моя вечірняя” Зоре моя вечірняя, Зійди над горою, Поговорим тихесенько В неволі з тобою. Розкажи, як за горою Сонечко сідає, Як у Дніпра веселочка Воду позичає. Як широка сокорина Вітки розпустила, А над самою водою Верба похилилась. Ця пісня написана на слова Т. Шевченко і музику Я. Степового. Коли я слухаю її, стає сумно, спливають образи заходу над річкою, широких схилів Дніпра; красивих дерев, які опускають свої вітки до самої води. І я думаю – яка ж красива природа в наший рідній Україні, як красива душа поета, що склав пісню; і як тонко відчув композитор смуток і надію її слів. А більше всього мені подобається мамин голос – тихий, сумний, рідний. І я відразу хочу їй чимось до або її втішити. Адже вона – моя найрідніша людина!
Я дуже люблю свою Зірочку і задоволений тим, що вона у мене є.
Читать полностью: http://tvori.com.ua/tvir-opis-tvarini/#ixzz3thxsrsBq