Друзі, сьогодні маємо доволі дискусійну тему для власного висловлення. На жаль, така проблема є близькою для багатьох українських сімей. То підтримаєте ви таку думку чи спростуєте? Постарайтеся знайти переконливі аргументи!
На чужині ще більше батьківщину цінують
Я згоден із думкою, що на чужині батьківщину цінують більше.
З дитинства ми звикаємо до навколишнього світу, починаємо любити все, що нас оточує: природу, людей, рідне місто. Коли ж опиняємось за кордоном, все здається незвичним, чужим, у серці оселяється туга за Батьківщиною. До того ж, на чужині інші звичаї та побут, до яких людині буває важко звикнути.
Яскравим прикладом на підтвердження цієї тези є також життя Григорія Многогрішного з роману Івана Багряного «Тигролови». Коли чоловік утік із потягу й опинився в тайзі, він постійно відчував тугу за Батьківщиною, хоч і знайшов прихисток в українській родині, яка шанувала народні традиції та звичаї. Герой страждав від того, що в Україні лишилися його рідні та друзі, та для нього дорога додому закрита.
Якщо подивимось на сучасне життя, то побачимо, що люди в пошуках кращої долі вирішують поїхати за кордон. Опинившись у чужій країні, вони страждають від того, що позбавлені спілкування рідною мовою та оточені чужоземцями. У них постійно виникають спогади про рідну землю і сім’ю. Люди починають цінувати те, що втратили, не витримують розлуки й повертаються додому.
Тому справді: людина, опинившись на чужині, починає ще більше цінувати Батьківщину.
За своє життя Тарас Григорович Шевченко намалював багато автопортретів. Частина з них не зберіглася і про них відомо тільки з листів або спогадів сучасників. Але є автопортрети, які стали дуже добре відомими.
Найзнаменитіших автопортретів Шевченка два: перший автопортрет молодого Шевченка, написаний олійними фарбами у 1840-41 роках, і автопортрет у шапці й кожусі 1860 року, де Шевченко вже доволі немолодий.
Автопортрет Тараса Шевченка у шапці й кожусі - це офорт, створений в 1860 році за світлиною А. Деньєра, яка була зроблена у 1859 році. Сучасники поета вважали саме цей автопортрет найвдалішим. Зараз цей автопортрет поета зберігається у Державному музеї Тараса Григоровича Шевченка.
Портрет вражає бездоганною технікою виконаня. Офортний штрих цього портрета дуже виразний та експресивний. Усе зображення вкрито штрихуванням; смушеву шапку й комір кожуха теж передано енергійним штрихом. Це надає автопортрету деякої суворости. Шевченко вийшов як живий: коли дивишся на портрет, виникає відчуття, що намальований поет начебто дивиться в очі глядачам. На портреті є підпис автора, монограма у колі та дата написання.