Н. Дві тисячі сімсот шістдесят п‘ять
Р. Двох тисяч семисот шістдесяти п‘яти
Д. Двом тисячам семистам шістдесятьом п‘ятьом
З. Дві тисячі сімсот шістдесят п‘ять
О. Двома тисячами семистами шістдесятьма п‘ятьма
М.(на) двох тисячах семистах шістдесятьох п‘ятьох
Н. Чотириста п‘ятдесят шість
Р. Чотирьохсот п‘ятдесяти шести
Д. Чотирьомстам п‘ятдесятьом шістьом
З. Чотириста п‘ятдесят шість
О. Чотирмастами п‘ятдесятьма шістьма
М.(на) чотирьохстах п’ятдесятьох шістьох
Н. Вісімсот сорок три цілих тринадцять сотих
Р. Восьмисот сорока трьох цілих тринадцятьох сотих
Д. Восьмистам сорока трьом цілим тринадцятьом сотим
З. Вісімсот сорок три цілих тринадцять сотих
О. Вісьмастами сорока трьома цілими тринадцятьма сотими
М.(на) восьмистах сорока трьох цілих тринадцятьох сотих
Маленькі друзі горобини
Що це за гамір надворі? Невже знову пташки бавляться в пухнастому сніжку? Так, і дійсно, маленькі та прудкі вони літають навипередки з вітром та сніговієм, над садком у пошуках поживи.
У дворі нашого будинку росте горобина. Давно вона росте, гордлива ті іноді журлива красуня, з солодким червоним намистом. Кожної зими сніжок ніжно додає до її намиста, срібний свій оксамит. Я навіть не пам"ятаю коли її там ще не було. Стара вона та розлога. Ніби царівна усьго саду. Останнім часом до неї часто прилітають маленькі друзі - птахи. Щось щебечуть, звеселяють її, розказують про свої пригоди...
Ось і сьогодні стою я біля горобини і чую, як птахи розмовляють зі стареньким деревом.
- Люба горобино, як ми вдячні тобі, що в золоті осені ти не забула про нас і приберегла свої ягідки, наше улюблене ласування.
-Так , так -защебетали інші пташеки і стали весело стрибати по її старих гілках, струшуючи маленькі сніжинки.
-Ні, це не ви мені дякувати повинні, а я вам - ніжним голосочком відповіла садова царівна. -Якби не ви, мої маленькі, весною гусінь поїла б мої ніжні листочки, пахучий цвіт би осипався і не було б ягідок. Так я й стояла б в зажурі весь час.
-Та ми ж друзі! І завжди будемо допомагати один -одному! Ти для нас, як матінка- годувальниця, ми ніколи не забудемо твоєї щедросі - весело зачиркали пташеки. - Тепер жодного дня більше не буде, коли б ти журилася. Завжди прилітатимемо ми, твої помічники й розрадники.
