Каждый человек живёт в маленькой тюрьме своих подходов. Ошо
Сучасний світ став дуже жорстоким, люди стали. Тому, на мою думку, питання щодо ставлення до люде, які нас оточують є досить актуальним в наш час. Люди забувають ким вони є насправді, забувають своє коріння, і як наслідок втрачають себе. Не цінують те, що мають. Хоча завжди потрібно бути добрим та милосердним, як нам говорить Біблія. Учора у вечірньому випуску ТСН був сюжет «Хоробре серце», який розповідав про жінку літнього віку,яка дізналась, що її сусід (сирота) – боєць АТО потрапив у полон івона нічого нікому не сказавши поїхала визволяти хлопця. Звісно, вона прекрасно розуміла, що вона може вже не повернутись, але як вона сказала кореспондентам: «Хто якщо не я? Хто ще зможе допоїти бідній сиротині?». Особисто на мене цей сюжет мав дуже великий вплив: я пишаюсь тим, що є ще люди не байдужі до чужого горя, які до тобі навіть якщо ти їм чужа людина. Звісно, всі ми хочемо, щоб до нас добре ставились, але чи ми заслуговуємо на це? Потрібно думати оптимістично і сподіватись на краще, але, нажаль, люди чомусь забувають прості Біблійні істинни: «Полюби ближнього свого, як самого себе». Отже, кожен має вирішувати сам для себе як йому ставитись до оточуючих, але варто пам’ятати, що життя – це бумеранг.
Мій робочий день починається о 07:30 годині ранку. Я прокидаюсь, вмиваюсь, одягаюсь, снідаю і о 08:30 годині виходжу до школи. Перший урок починається о 09:00. У школі я вивчаю різні предмети: математику, українську мову, історію. На уроках я уважно слухаю вчителів, відповідаю на їхні запитання, виконую вправи та завдання. На перерві можна трохи відпочити, поговорити з друзями. Двічі на тиждень я ходжу на гімнастику.
Після школи йду до дому. Обідаю з сім'єю і сідаю виконувати домашнє завдання. Ще раз читаю те, про що йшлося в класі, потім вчу правила, роблю вправи, вчу вірші. Закінчивши уроки, збираю зошити та підручники на наступний день.
