Нам треба миру, як води й повітря, як хліба я сонця- миру треба.
Ишли нони крізь грози, йшли вони без краю од Дніпра і Волги, Дону й Дунаю
Світ який мереживо казкове! Світ який - ні краю ні кінця
Немає меж у
всесвіту , нема. Є тільки простір, сяйво і тьма Ані
горбчику, ані корчику, ані сліду жодної живої душі, тільки праліс від
одного кінця і до другого
Понад ставом вітер віє, встає
хмара з-за лиману
Раз, а інколи й двічі на рік
прибувала до нас десь з-під Миргороду наша тітка.
На
дозвіллі він «ференц) показував бійцям сної альбоми з етодами
Будапешту
Я вважаю, що вірш Ліни Костенко дуже доречно закінчує підручник та курс вивчення української мови в школі. Спробую пояснити свою думку. День - це наше шкільне життя, яке вже закінчується, бо сходить зоря іншого життя - життя дорослого. Як би ми не втомлювалися, але знання, отримані у школі, дають нам право на підтримку та захист у майбутньому. Я дякую вчителям, тому просвітленому Едему, завдяки якому «..завтра хоче зеленіть». А ще дякую моїм наставникам за те, «що можу, і за те, що мушу», що шкільні роки мої промайнули в атмосфері добра, ввічливості, розуміння, підтримки. Я є та зелень, про яку каже поетеса, а що з мене вийшло - це заслуга мого першого вчителя, класного керівника з 5 по 11 клас, вчителів - предметників, адміністрації школи. Кожен з них на своєму прикладі довів любов до Батьківщини, до рідної мови, загартував силу незламного духу волі, пояснив різницю між минулим та сучасним, показав шлях до майбутнього, а ще навчив, що ворога не можна жаліти, його треба знищувати, і робити це треба вміти так, щоб рука не тремтіла. Переді мною нова дорога, яка веде у майбутнє, але без минулого не може існувати нове, невідкрите. Підґрунття дала мені школа і тому ще раз хочу нагадати слова
... Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.
Объяснение:
Незрівнянний-незвичайний,винятковий.