Про дружбу всі говорять багато. Я помітив, що дехто з моїх ровесників легко користується словом «друг», називаючи ним мало не половину класу наших однолітків. На моє переконання, слід розрізняти слова «друг», «приятель», «товариш». Перші два слова дуже близькі за значенням, а от товаришів може бути багато, а друг — лише один. Усі ми маємо товаришів, з багатьма маємо дружні стосунки, але не кожен із нас має справжнього друга.
Коли я писав твір, мама підказала мені гарні слова, які давно сказав Б. Франклін: «Брат може не бути другом, але друг — завжди брат». І це справді так, бо хто такий вірний приятель (друг)? Насамперед, це близька тобі людина по духу, з якою приємно проводити час, приємно разом готувати уроки. Він завжди буде поруч у скрутну хвилину, і я теж буду поруч у такий момент. Справжні друзі разом і в скруті, і в радості. Тому така людина — справжній скарб. Такий друг завжди відданий, він ніколи не зрадить, не скаже: «Мені вже не хочеться з тобою дружити». Справжній друг — це на все життя. У мого тата є такий друг. І я дуже хочу, щоб у мене теж був такий друг на все життя.
Одного разу був і звичайний зимовий день. Я сидів у дома томущо був покарений. А от як це сталося. Був дуже незвичайний день. Я сидів на лавочці з друзями. Як тут мій друг помітив ковзанку і всі побігли кататися, а ковзанка була гарною, блискучою та дуже рівною.Навкруги стояли старі тополі, кущі калини та була така атмосфера що я аж локті закусав, але щодо робити нічого.Але тут я побачив маленького хлопчика який залишив свої ковзани. Я не хотів спочатку їх брати, але я взяв та моя мама побачила це й покарала ось так . Ну все мама прийшла.
Зараз січень - середина зими. Зранку світить яскраве сонце на блакитному чистому небі. Сніг переливається різнобарвною веселкою, легкий морозець. У такий день приємно стати на лижі і піти до зимового казкового лісу. Тут надзвичайно тихо.Таємниче стоять ялини, закутані в теплу білу шубу зі снігу. Дмухнув легкий вітерець, з найближчою гілки осипався сніг. Пролетіла велика ворона і змахнула сніг на доріжку. Я йду вздовж узлісся і насолоджуюся цією суворою та казковою красою. Здається, все завмерло навколо, але це оманливе враження. Десь на верхівці сосни метушиться білка, далеко заєць-біляк. Зима диктує свої закони, але життя не зупиняється ні на хвилину, мешканці лісу зайняті своєю повсякденною роботою. Я теж іду додому - пора готуватися до навчального тижня. Розпал зими. Холодно, вітряно. Як добре, що сьогодні неділя і не треба нікуди виходити. Я підійшла до вікна, щоб подивитися температуру на градуснику. Мінус десять. Навіть здригнулась, подумки уявила, як пробирає до кісток цей пронизливий вітер. У нас під вікном росте горобина. Вона помітно розгойдується під натиском вітру. Раптом її обліпила зграя снігурів. Вони діловито розсілися на гілках, озирнулися на всі боки і стали клювати яскраві соковиті ягоди. Дерево велике, яскраво-червоних кистей достатньо, тому птахи не метушаться, всім вистачає. Снігурі наклювалися вдосталь і вип'ятили яскраво-червоні грудки, як на виставці. Напевно, вони чекали команди ватажка. Відпочивши після ситного обіду, птахи відлетіли. А я здивувалася - дерево було сіре, не залишилося жодного червоного грона. Як добре, що є такі зимові їдальні для наших птахів!
Коли я писав твір, мама підказала мені гарні слова, які давно сказав Б. Франклін: «Брат може не бути другом, але друг — завжди брат». І це справді так, бо хто такий вірний приятель (друг)? Насамперед, це близька тобі людина по духу, з якою приємно проводити час, приємно разом готувати уроки. Він завжди буде поруч у скрутну хвилину, і я теж буду поруч у такий момент. Справжні друзі разом і в скруті, і в радості. Тому така людина — справжній скарб. Такий друг завжди відданий, він ніколи не зрадить, не скаже: «Мені вже не хочеться з тобою дружити». Справжній друг — це на все життя. У мого тата є такий друг. І я дуже хочу, щоб у мене теж був такий друг на все життя.