Я живу у великому місті, але в невеликому будинку (лише два поверхи), із садом у дворі. Правда, в нашому саду лише одна яблуня, два вишневих дерева, на трьох недавно з'явилися сливи й ще тільки набирає сил юний горіх. Зате просто перед вікнами піднімаються два величезні каштани. Батьки кажуть, що їм понад 90 років. Колись, до війни, їх було три. Але в один, середній з ряду, потрапив осколок снаряда, однак він утримався, не впав, хоча надломився. Його мої дід і бабуся довго називали інвалідом Вітчизняної війни. Він навіть цвісти ще намагався, але все-таки став засихати. І дуб довелося спиляти. А два продовжують жити й навесні своїми чудовими квітучими білими свічками прикрашають наш двір і навіть вулицю — таких більше ні в кого на вулиці немає. Коли я за кого-небудь перший раз у гості й пояснюю, як мене знайти, я обов'язково кажу: «У дворі ви побачите два величезних каштани». Це орієнтир більш точний, ніж навіть номер будинку.
Плоди цих дерев — їжачки, усередині яких ховаються блискучі коричневі кульки. І ці кульки дуже корисні як ліки. Сусіди збирають їх і готують собі цілющі настоянки від болів у суглобах. А діти з задоволенням використовують для різних виробів.
Багато людей кажуть, що ми живемо, щоб допомагати іншим. Здійснюючи до ншим людям, ми виконуємо своє призначення. Не можна знати наскільки це вірно, але можна добре знати те почуття, яке ми відчуваємо, коли допомагаємо комусь і бачимо різницю. Щось відбувається, ми отримуємо почуття задоволення і щастя, відчуваємо приплив енергії та цілеспрямованості. Я не знаю, чи є це доказом того, що до ншим - це наша доля, але знаю, що існує достатньо причин для того, щоб постаратися і до комусь, коли у нас є така можливість Зараз скрутна годинна для ношої країни і ми як ніколи повинні допомагати тим, хто зараз ризикуючи своїм життям зберігають мир в нашому домі
«Хто я? Який я?» – таке питання час від часу задає собі кожна людина. Ми дбаємо про себе, догоджаємо собі. Але чи вміємо ми себе створювати? Я думаю, що творити самого себе дуже важка щоденна робота, бо з тим, кого ти із себе зробиш, виховаєш, належить прожити усе життя.Багато рис вдачі ми маємо від народження. Але, щоб стати людиною, мало тільки народитися, треба ще протягом усього життя прагнути до вдосконалення свого власного «я». Звичайно, це нелегко робити. Ще Віктор Гюго писав: «Не той великий, хто багато знає, а той, хто знає самого себе.»Самовиховання потрібно бути з дитинства. Насамперед треба слухатися батьків, вихователів, учителів і просто старших, котрі вже мають життєвий досвід. Адже це зовсім не означає, що в нас не може бути своєї точки зору. Кожна людина має свої переконання, але повинна пам’ятати, що справжня краса людини визначається у вірності чистим, великодушним, благородним поглядам на життя.В першу чергу самовиховання укладається у формуванні в собі відповідальності за свої вчинки, вихованні в собі сили волі. Недарма казав Бісмарк: «Велика людина не та, що вміє керувати іншими, а та, що вміє володіти собою»
Плоди цих дерев — їжачки, усередині яких ховаються блискучі коричневі кульки. І ці кульки дуже корисні як ліки. Сусіди збирають їх і готують собі цілющі настоянки від болів у суглобах. А діти з задоволенням використовують для різних виробів.