Жив на світі іменник. Він був дуже гарний, до людям називати речі своїми іменами. Усі любили іменник та поважали його за цю службу, але іноді він почував себе в реченнях дуже самотньо. Частіше всього сумував іменник тоді, коли ним користувалися маленькі діти, що не знали ще досить слів, аби складати великі речення. Тоді він кликав на до свого друга - прикметника. Коли прикметник приходив, то речення ураз ставало цікавішим та гарнішим. Іграшки ставали не просто іграшками, а цікавими. Дівчатка не просто дівчатками, а красивими. Вони допомагають одне одному постійно.
Жили собі в країні знань дві частини мови Іменник та Прикметник. І були вони добрими друзями. В кожного була своя роль, своє значення в українській мові.
Та якось, одного разу вирішив Прикметник, що він головніше від Іменника. Образився Іменник і вони посварилися.
Зовсім погано стало Прикметнику без Іменника, зрозумів він свою помилку.
І пішов до Іменника просити пробачення.
Прийшов і говорить: " Без тебе речення вже й не речення, а казна-що, і не можна нічого зрозуміти.Пробач мені ". І звичайно Іменник пробачив Прикметника.
І стали вони знову друзями. Але тепер кожен з них розуміє свою роль в країні знань і поважає іншого.
Усна народна творчість — це найдавніший різновид словесної творчості людини. Виникла вона ще багато століть тому, коли писемності не було і люди не знали, що таке літери. Як же виникали такі твори?
Одна людина складе, скажімо, казку, перекаже її іншим, а ті ще комусь, і так твір передається від людини до людини, з однієї місцевості в іншу. Передаючи з уст вуста казку, пісню, прислів'я, приказку чи загадку, люди могли змінювати її, додавати щось своє. Таким чином, один і той же твір у різних областях міг мати деякі відмінності.
Якщо літературний твір пише якась одна людина, або декілька людей, то народна пісня чи приказка з'являється у результаті спілкування багатьох людей, і вже неможливо встановити, хто її вигадав першим. Багато народу бере участь у її створенні, саме тому твори, що з'явились і довгий час не були записані на папері, мають назву народних творів.
Інша назва усної народної творчості — фольклор. Це слово у перекладі з англійської мови означає «народна мудрість». Двісті-триста років тому з'явились такі люди, які цікавились цією творчістю та почали її записувати на папір. То були письменники, вчені або просто грамотні та освічені люди. Завдяки цим людям, які витрачали свій час та докладали зусилля, ми можемо прочитати такі твори просто в книжці, нам не треба шукати тих, хто знає багато прислів'їв або казок, щоб познайомитись з народною творчістю.
У повсякденному житті кожен з нас використовує фольклор, не помічаючи цього. Спочатку мама співає нам колискові пісеньки потім у дитячому садочку ми вивчаємо загадки. А от у школі ми знайомимося з рештою видів народної творчості. Спочатку вивчаємо казки, приказки та прислів'я, потім коломийки, пісні, думи.
Приказки та прислів'я несуть в собі те, що називають народною мудрістю. Коли я не хочу робити домашнє завдання, то тато каже: «Не побігаєш — не пообідаєш». І я розумію, що він має на увазі не те, що той, хто не бігає, залишається без обіду, а те, що я не отримаю гарну оцінку, якщо не виконаю домашні вправи. Приказки та прислів'я охоплюють різні теми, а саме: різні людські недоліки, сімейно-побутові стосунки, здоров'я, праця, сміливість та відвага, бідність та багатство, щастя і горе та багато інших.
Твори усної народної творчості завжди відрізняються тим, що легко читаються, легко запам'ятовуються, невеличкі за розміром. Це цілком зрозуміло, тому що вони ніде не записувались, а запам'ятати довгий та важкий твір неможливо.
Зараз вважають, що фольклор з'явився набагато раніше, ніж інші твори, і я цілком згоден з цим, тому що існував він уже тоді, коли люди і не уявляли, що існують літери.