Ще зовсім недавно дорослі та діти бігли купатися на річку. А зараз вона заснула в берегах.
Закінчилось зелене літо, понесло із собою тепло. Рання осінь позолотила дерева та траву. Пізня осінь зробила дерева голими, а траву почорнілою та сухою. Зима білим покривалом встелила береги. А тепер добралась до води. Закликала на до мороз та віхолу. Не ли вони річкових мешканців. Замели снігом її береги та міцною кригою скували її води. Не хлюпочеться річечка, не грає своїми хвильками. Завила хурделиця. Заснула під важким льодовим тягарем. Дорослі та діти прийшли на берег річки, щоб до мешканцям. І вже завиднілися ополонки.
Та ні дитячий шум, ні розмови дорослих не розбудять річку. Аж до весни вона дивитиметься сни. Поки перше тепле сонячне проміння не розбудить її.
Щастя - поняття дуже широке. кожен може розуміти його по-різному. в моєму власному сприйнятті, щаслива людина - це така людина, яка кожен день вміє наповнювати важливими і цікавими для неї речами. завдяки цьому, ніколи не жаліється на якісь невдачі. звісно, що сьогодні дуже важко бути цілком щасливим. у повсякденному житті у кожного можуть виникати труднощі, які псують настрій і жагу йти до своїх цілей. але це не повинно зупиняти. що робить щасливою саме мене? складне питання, бо є багато речей, які змушують мене посміхається. по-перше, я маю близьких мені людей, підтримка і присутність яких, дає мені змогу відчувати себе потрібною. також в мене є хобі, улюблена справа. я приділяю їй досить багато часу і це хобі займає велике місце в моєму житті. і це не обтяжує, а навпаки, надає внутрішнього стержню через відчуття того, що я на щось здатна. не буду сперечатися, що інколи, настрій настільки поганий, що майже нічого, що нещодавно змушувало почувати себе щасливою, не є тримати себе в руках. у таких випадках мені є спостереження за красою, яка мене оточує. вона ж повсюди. і в природі, і в людях і в мистецтві. не кожен помічає цю красу через підвищений темп життя в суспільстві. тому, інколи, важливо все-ж-таки натиснути на гальма. навіть якщо не має змоги виїхати на природу, то хоча б просто посидіти коло вікна. навіть дивлячись на вогні сучасного міста з кружкою в руках, можна свій мозок до ладу, аби наступного дня, знову й знову шукати по життю такі речі, які роблять мене радісною. або ж, зберігати такі спогади, які роблять мене щасливою. чи можу я назвати себе щасливою? не знаю. та я знаю, що робить мене такою. тому і далі буду робити все, що в моїх силах, аби справді почуватися щасливою людиною!
Тому-що на цій землі я зробила свої перші кроки та посадила перше дерево, пішла до школи, здобула знання, знайшла вірних друзів. ще з дитячих років мій край назавжди полонив мене чарівною красою природи. мальовничі простори, через які несе свої води річка південний буг, прекрасні в усі пори року. навесні мій край буяє білим цвітом садків та звучить дзвінким співом птахів. улітку – шелестить золотим колоссям пшеничних полів та вабить теплими хвилями місцевої річки. восени – потопає в осінньому вбранні численних лісів та ароматі дозрілого щедрого урожаю. а взимку мій край вкривається найпухкішою білою ковдрою снігу і розносить у повітрі казковий настрій новорічних та різдвяних свят.
Ще зовсім недавно дорослі та діти бігли купатися на річку. А зараз вона заснула в берегах.
Закінчилось зелене літо, понесло із собою тепло. Рання осінь позолотила дерева та траву. Пізня осінь зробила дерева голими, а траву почорнілою та сухою. Зима білим покривалом встелила береги. А тепер добралась до води. Закликала на до мороз та віхолу. Не ли вони річкових мешканців. Замели снігом її береги та міцною кригою скували її води. Не хлюпочеться річечка, не грає своїми хвильками. Завила хурделиця. Заснула під важким льодовим тягарем. Дорослі та діти прийшли на берег річки, щоб до мешканцям. І вже завиднілися ополонки.
Та ні дитячий шум, ні розмови дорослих не розбудять річку. Аж до весни вона дивитиметься сни. Поки перше тепле сонячне проміння не розбудить її.