Як зганяли козаки турків із нашої землі, то дійшли аж до того місця, де тепер оце Мала Катеринівка 1. І тут у широкій долині, над річкою, відбулася страшна битва.
Запорожці перебили стільки ворогів, що потекла кров потоками в річку і всю її зчервонила. Тільки невеликий загін турецький, втікаючи, встиг перебратися на лівий берег і зник у степу.
Кинулися наші було за втікачами, а коні не хочуть заходити в річку: бояться червоної води. Як уже не намагалися козаки перепливти на той бік — нічого в них не вийшло. Тоді їхній отаман сказав:
— Ну що ж, хлопці... Нехай уже буде ця річка границею з бусурманами — тільки не нашою, а кінською, бо, бачте, коні не хочуть далі йти... А ми ще й у степу знайдемо ворогів і звідти їх колись виженемо...
Так з того часу й прозвали річку Кінською. І, справді, колись була вона границею між Україною та Туреччиною.
1 Мала Катеринівка — смт. Запорізького р-ну Запорізької обл.
Самий зворушливий образ, відомий як у релігії, так у Літературі й мистецтві — образ матері, що заколисує рідне дитя. Ця картина наповнює глядача відчуттям затишку, захищеності й комфорту. Адже саме мама ще до народження піклується про дитину, тільки поруч із нею дитя перебуває в абсолютній безпеці. Тарас Григорович Шевченко писав — «Нічого кращого ні, як мати молода зі своїм дитятком малим».Вся та турбота, любов, ніжність і щира, нічим не обґрунтована прихильність, що випробовує матір до своєї дитини знайшли своє відбиття в чистих безневинні колискові. Все своє бажання бачити рідне дитя здорова, гарна, щаслива, розумним і успішним мати вкладає в невигадливі рядки, які часом досить фальшиво, без музики наспівує в сутінку рідному чаду, у ритм погойдуючи колискуКолискова пісня повинна заспокоїти дитя, тому в немудрому тексті прослизають самі м’які, ніжні речі й створення, знайомі нам усім з дитинства: мурчащий кошеня, пухнатий кролик, тиха лисичка з м’якими лапками, що гурчать голуби й маленькі ластівки; подушка, набита легким повітряним пухом і мамині руки. Ця пісенька з народження прищеплює нам любов до комфорту, учить нас тому, що таке щастяЩоб викорінити з дитини примхливість, норовливість і впертість у колискову вводять негативних персонажів — підлу хитру лисицю, страшного сірого вовка або Бабая. Така колискова вчить нас страху, адже безстрашність не завжди є чеснота, порию воно є гіршим з пороківИ хоча колискові здебільшого небагатослівні, вони несуть у собі куди більше змісту, чим інші пісні. Саме з колискових починається формування немовляти, як людини, окремої особистості. Відомо, що діти в малому віці, як губка усмоктують ту інформацію, що пропонує їм навколишній світКолискова — перший урок, що одержує дитина у своєму житті. І тільки мама може проспівати колискову такий, який вона повинна бути — наповненої теплом і турботою, любов’ю й прихильністю. Ні батько, ні сестра, ні бабуся не можуть випробовувати до дитини того пещення, що дарує своєму чаду мати. А виростаючи, ми так часто в моменти суму хочемо знову почути мамину пісню, і відчути маминої теплої руки. Мамині колискові призначені лише для одного слухача — для її дитини, і тільки мати може бути виконавцем такий немудрої, але такої важливої пісенькиНапишіть у відповіді тут
На мою думку, якщо вчитися доброму, то обов'язково творитимеш добро і погане на ум не прийде. По-перше, ти чітко будеш розмежовувати добро і зло. По-друге, якщо часто чути про добро, то і самому захочеться зробити щось добре. Народна мудрість каже, що все, що ми зробимо, чи добро, чи зло, повернеться до нас сторицею. Тож краще допомагати іншим, ніж робити їм якусь кривду. Я вважаю, що краще творити добро, не розраховуючи на подяку. Щаслива та людина, яка отримує задоволення від того, що робить добрі справи. Отже, якщо навчитися відрізняти добро від зла, усвідомити всі наслідки поганих вчинків, то зникне бажання зробити щось погане.
Запорожці перебили стільки ворогів, що потекла кров потоками в річку і всю її зчервонила. Тільки невеликий загін турецький, втікаючи, встиг перебратися на лівий берег і зник у степу.
Кинулися наші було за втікачами, а коні не хочуть заходити в річку: бояться червоної води. Як уже не намагалися козаки перепливти на той бік — нічого в них не вийшло. Тоді їхній отаман сказав:
— Ну що ж, хлопці... Нехай уже буде ця річка границею з бусурманами — тільки не нашою, а кінською, бо, бачте, коні не хочуть далі йти... А ми ще й у степу знайдемо ворогів і звідти їх колись виженемо...
Так з того часу й прозвали річку Кінською. І, справді, колись була вона границею між Україною та Туреччиною.
1 Мала Катеринівка — смт. Запорізького р-ну Запорізької обл.