Йодний дефіцит – проблема, знайома практично всім країнам світу. Для відновлення йоду в організмі й запобігання викликаних ним захворювань, впроваджуються постійно діючі програми на державному рівні: обов’язкове йодування солі й використання її не тільки в домашніх умовах, але й у харчовій промисловості. Крім цього, обов’язковим є проведення регулярних обстежень щитоподібної залози, для якої йод є основою синтезу гормонів, у свою чергу, без яких неможливе нормальне функціонування організму.За результатами досліджень, близько 38 мільйонів українців відчувають йодний дефіцит різного ступеня, а з 417 тисяч дітей, що щорічно народжуються, 341 тисяча мають уроджений йодний дефіцит. Тривалий час вважалося, що йодний дефіцит у нашій країні існує тільки в шести Західних. Зміни, які виникають в організмі людини в результаті дефіциту йоду, прийнято називати йододефіцитними захворюваннями. Саме йодування солі є основою масової профілактики у більш як 120 країнах світу. Головна перевага такої стратегії – забезпечення фізіологічною дозою йоду кожного індивідуума незалежно від його матеріального й соціального статусу, рівня утвору й усвідомлення проблеми.
Для меня свобода - это иметь возможность выражать себя. Возможность реализовать свои развивать их. Имея возможность каждый день узнавать что-то новое, полезное для меня, я совершенствуюсь. В этом и заключается моя свобода. Для меня свобода – понятие неопределенное. Потому что, для каждого она своя. К примеру, кто-то радуется тому, что он имеет свободу выбора, выбирает то, что ему нравится, и это ему достаточно. Для кого-то свобода – это независимость во всех направлениях, а для кого – радость, что просто живешь. Но есть одна общая черта свободы – счастье. Свобода вызывает у меня ассоциации с независимостью. Я всегда хотел зависеть только от себя. Принимать решения, которые считаю нужным, иметь финансовую стабильность, свобода слова, движений — все это для меня «свободное». Для каждого свобода своя.
Коли я був маленьким, то завжди мріяв скоріше вирости. Мені здавалося, у дорослих життя набагато цікавіше – вони можуть піти, куди схочуть, вміють користуватися складними пристроями та керувати автомобілем, можуть самі обирати одяг та не спати після обіду… А батьки тільки посміхалися та казали не поспішати, і що вони віддали би багато, аби знову стати дітьми.
Зараз ми вже підлітки, тому можемо спробувати зрозуміти, що то за пора життя – дитинство. Це світлий безтурботний час, коли щохвилини відкриваєш для себе щось нове, а поруч з тобою люблячі люди, завжди готові до Мати вчить читати по книжках з великими картинками, тато намагається пояснити, що й як працює. Дідусь із бабусею завжди раді нашим візитам. Вони ще молоді й енергійні. Бабуся готує смакоту як на хату гостей та сподівається, що все це з'їм я один. Дідусь проводить екскурсії по саду, який здавався мені величезним.
Перший домашній улюбленець – кіт Мурзик. Перші друзі – сусідські діти, хлопці й дівчата різного віку. Перші сварки та розуміння, що люди бувають різні, дехто легко може образити.
Дитинство накладає відбиток на все життя людини, бо саме в цей період формуються основні риси характеру та світобачення, здібності та таланти. Я знаю декілька підлітків з нещасливих сімей, так їм і досі важко спілкуватися з іншими та досягати успіхів у навчанні.
Я вдячний своїм батькам за те, що моє дитинство було щасливим. Я не був розпещеною дитиною, проте мав усе необхідне, а головне – їхню турботу та увагу. Я б хотів, щоб теплі почуття, які викликають дитячі спогади, допомагали нам долати труднощі дорослого життя.