Я вважаю дуже глибокою й точною думку видатного вченого та філософа Арістотеля, що кожна людина може зробити ту чи іншу помилку, та лише дурні й надалі обстоюють її, навіть знаючи вже, що вона хибна. Додам тільки, що кожен із цих дурнів по-різному нерозумний.
По-перше, є настільки вперті люди, які, навіть знаючи про хибність своїх думок, через самозакоханість та егоїстичність наполягають на помилкових твердженнях, уважаючи нісенітницею те, що вони взагалі можуть помилитися.
Насправді я дуже часто бачу тих, кому важко, нестерпно визнавати власні помилки. Наприклад, моя найкраща подруга Марія. Якось ми з нею посперечалися про пісню групи «Роллінг Стоунз», у якій вона деякі слова співала неправильно. І навіть тоді, коли я відшукала текст пісні та показала Марії, вона все одно пирхала й наполягала на своєму.
По-друге, бувають не дуже розумні люди, які, почувши певне твердження, починають направо й наліво поширювати його, не усвідомлюючи помилковості або примітивності самої думки. Хоч у такому разі вони, дивлячись на інших зверхньо, почуваються найрозумнішими, та насправді не є такими.
Яскравих прикладів цього чимало в п’єсі «Мина Мазайло», де Микола Куліш засуджує міщанство та національну упередженість. Для себе я визначила в цьому творі ще одну проблему — проблему неправильності думки, світогляду, заснованих на сприйнятті лише зовнішньої форми явища. Таке сприйняття властиве тьоті Моті, Мині Мазайлові, його дружині та навіть Рипі. У їхній самовпевненій міщанській пихатості насправді виявляється бідність думки й обмеженість.
Отже, кожен може помилитися, і це природно.
чесність – це поняття, яке може впливати на наше життя в тих чи інших відносинах. бути чесними батьки нас вчать ще з дитинства, намагаючись закласти у нас розуміння про те, що бути чесним – це бути людяним і не здійснювати вчинків, за які доведеться соромитися і які доведеться приховувати, адже правда, рано чи пізно, завжди стає явним. погані вчинки часто тягнуть за собою брехню, обман, боягузтво і страх бути викритим. тому чесна людина завжди намагається робити так, щоб потім не було соромно, не доводилося щось приховувати і брехати. він поважає і цінує турботу і працю батьків, так як сам уміє трудитися.
правду не завжди легко говорити, особливо якщо це стосується негарних вчинків. але коли обманюєш близької людини, на душу лягає важкий камінь, який все тягне і тягне, і ти в кожну хвилину боїшся, що людина все-таки дізнається правду, і найстрашніше, що він може впізнати її від сторонніх людей, а це подвійно неприємно. обманювати когось-означає боятися. обман породжує страх.якщо бути людиною чесним і справедливим, то буде більше поваги і розуміння до такої особистості. чесність асоціюється зі словом чистота. приміром, ти не брешеш, значить, ти чистий, чесність наповнює нас щирістю і відкритістю. на чесних людей можна покластися і довіритися їм, відкрити свої таємниці, знаючи, що людина нікому не передасть твої секрети і переживання. такі люди тримають своє слово і викликають повагу оточуючих.іноді бувають випадки, коли чесність і, правда, можуть нашкодити людині. люди можуть бути занадто прямолінійними і образити своїми словами іншої людини. у таких випадках правду, звичайно, потрібно говорити, але м'яко і ненав'язливо, щоб не образити людину.найчастіше люди брешуть для того, щоб здаватися краще, ніж є насправді, або тому, що соромляться свого улюбленого заняття та хобі. найголовнішими перевагами чесних людей є те, що вони можуть бути самим собою, їм довіряють, їх поважають. такі люди вміють радіти успіху своїх друзів і близьких, не заздрять і не зраджують. вони не звалюють свою провину на інших і вміють зізнатися, якщо зробили щось не так, завжди виконують свої обіцянки і можуть постояти за себе.завжди важко виховувати в собі якісь позитивні якості, але цим треба займатися все життя. людина, яка не бреше іншим – чесний перед самим собою. дуже важливо, коли тебе поважають, довіряю тобі і розраховують на тебе.
Ничто так не прекрасно, как наша снежная зима. Ослепляющее солнце осветило множество деревьев. Белоснежный ковер осыпал березки серебристым инеем, а елочки и сосенки нарядила в снежные пуховые шали, дабы им было теплее. Деревья безумно прекрасные, в зимних нарядах! В воздухе кружатся легкие, как пух, снежинки. Они легко и плавно ложатся на крыши домов, озябшую землю. Снег искрится на солнце. Тут и там сверкают тысячи огоньков. На окнах можно увидеть разные-разные узоры, нарисованные морозом. Лесные полянки, дворы, как будто-бы ты попал в сказку. Глаз не оторвать! А за окном - белый ковер из снега, который становиться все больше и больше. Небо сероватого цвета не даёт солнцу пропускать свои яркие лучи. Снег покрыл землю белым одеялом. Кругом белым-бело. Все водоёмы покрыты толстым льдом, а поля - белым покрывалом. Зима бывает сказочно-красивой, а бывает страшной и суровой. Тогда начинается пурга. Ветер крутит снег, не успокаиваясь ни на минуту. Тихо шуршат по мягкому снегу санки, лыжи. Повсюду слышен громкий и искренний смех детей. Утренею тишину нарушают птичьи голоса. И тогда нежные, узорчатые и хрупкие снежинки невольно разлетаются в не понятном направлении. Хрустальные хлопья снега не как не могут улечься на одном месте, грубый ветер не даёт им покоя! Маленькие снежинки падают на землю, и стараются соединиться вместе с своими братиками и сестричками, что-бы было не так больно падать. Наблюдая за тем, как снежинки кружатся в воздухе и искрятся каждый человек невольно понимает, что любит зиму не смотря на морозы и пронырливый холод.
Зима наступила. Декабрь. Холодно. Синим блестящим инеем покрываются голые ветки деревьев. На окнах домов, как по волшебству, мороз снежные тяжелые тучи. Люди одеваются теплее - меняют осенние легкие курточки и пальтишка на шубы и пуховики, а туфли на теплые меховые сапожки.
Все ждут первого снега. Какая же это зима без веселой игры в снежки, катания на санках и снеговиков? И вот, в одно прекрасное утро все преображается. Долгожданный снег тихо падает с неба белоснежными хлопьями, укутывая промерзшую сырую землю белым покрывалом. Все будто замирает, засыпает. Уже на следующее утро все белое, сверкающее. Дети с радостными криками бегают по площадкам, кидаются снежками, делают нежных ангелов на пушистом снегу.
Выходишь на улицу, красноватый румянец на щеках и носу появляется. Снежинки посыпают волосы, одежду. Если присмотреться, снежинки как маленькие блестящие звездочки, они будто танцуют в воздухе словно балерины, а в лучах солнца ещё и переливаются всеми цветами радуги. Красиво на улице в зимнюю пору. Все волшебно как в сказке.
А вечером, после долгих прогулок по скрипящему снегу, так приятно укрыться теплым пледом с горячим чаем в руках и наблюдать за этими "звездочками" из окна. Наблюдать за садящимся солнцем и переливающимся снегом. Невольно думаешь, что зима - самое прекрасное время года.