Закінчивши денні справи, закривши задачник і зошит, поклавши собі на коліна кішку, потягнешся рукою до книги, щоб перенестися в інші світи. Разом з капітанами ти відправишся в невідомі далекі країни, або в печери і підземні озера, або на неіснуючі планети у пошуках пригод, або з водолазами у пошуках Атлантиди.
Книги переносять своїх читачів в найрізноманітніші місця і епохи, недоступні літакам і потягам.
Перед тобою проходять чужі долі, чужі радощі і чуже горе, ти горюєш і радієш разом з героями, занурюючись в чарівні казки або веселу повість. Буває, відкривши книгу десь на середині, вже не можеш відірватися і дочитуєш все до кінця, боячись втратити хоч би рядок.
Закриваються очі і злипаються вії, але ти пливеш по цьому морю рядків : ну ще трохи, ну ось тільки дізнатися б, куди насправді привела Дон Кихота ця дорога? Чи переміг Ахілл Гектора?
Уявімо на хвилину, що немає на світі книг : немає Чебурашки, Хоттабича, Незнайка, Гаррі Поттера, Чипполіно, Буратіно. Без них життя відразу стає тьмяним і сірим, нудним і безрадісним.
Про це дуже цікаво написано у Карлоса Руиса Сафона в його фантастичному романі "Тінь вітру" . Батько, згідно традиції, літнім ранком повів свого сина на ім'я Даніель вибрати свою першу книгу на Кладовищі Забутих Книг. Це щось подібне до складу або музею, де зберігаються старі і забуті книги. Вибрана книга уразила Даниеля до глибини душі і визначила його подальшу долю.
Ось чому ми любимо книги - вони відкривають нам шлях в невідоме, відкривають секрети і таємниці, учать мріяти, діляться знаннями про устрій світу. Книга - як корабель, а її сторінки - як вітрила, а ти відправився в кругосвітню подорож в нескінченний світ слів і образів, героїв і негідників, старовини і далекого майбутнього.
1) Двоскладне речення.
Висаджувати розсаду необхідно з певною мірою дбайливості, аби коріння краще прийнялося.
Односкладне речення.
Неозначено-особове.
На шкільному подвір'ї скоро висадять квіти.
Означено-особове.
Зимою ще погріюся на печі, а вже навесні висаджу розсаду.
2) Двоскладне.
Староста визначає, хто буде черговим.
Односкл.
Н.О Зверху визначають, хто і що робитиме.
О.О.
А тепер визначу площу цього шестигранника.
3) Двоскладне.
Оксана назвала низку країн, показавши їх на карті.
Односкладне.
Н.О.
Скоро назвали і моє ім'я.
О.О.
А останню збірку назву "Бетонний острів".
Луганський міський виконавчий комітет у травні 1992 року ухвалив рішення про встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку на Червоній площі міста. 1995 року було оголошено конкурс проектів пам'ятника, у якому за результатами двох турів перемогла робота Івана Чумака. Через особливості проекту Чумака через геологічні особливості Червоної площі майбутній пам'ятник було неможливо там встановити, тому у березні 1996 році Луганська міська рада новим рішенням визначила площу Героїв Великої Вітчизняної війни новим місцем для пам'ятника[3].
Того ж року Луганська міська рада відкрила банківський рахунок для збору пожертв на пам'ятник, куди було перераховано 20 тисяч гривень спонсорських коштів та 10 тисяч гривень від Одеської міської ради, яких було недостатньо для його створення[3]. У свою чергу Луганське обласне Братство шанувальників творчості Тараса Шевченка відкрило власний рахунок, куди було перераховано 50 тисяч доларів від української діаспори США та Канади[3], зокрема, від Світового Конгресу Українців[2] та Василя Іваницького[3][4].
Створення пам'ятника проходило протягом 1997 року у Києві у бункері художньо-промислового комбінату, де через незадовільні умови роботи Іван Чумак захворів на рак[5], що стало причиною його смерті. Для заощадження часу і коштів макет скульптури створювався з гіпсу, а не з глини[3]. По завершенні роботи у 1998 році Луганська міськрада відмовилась виплачувати гонорар скульптору через «відсутності юридичних підстав для легальної виплати гонорару». На початку 2004 року Іван Чумак подав до суду на Луганську міськраду з вимогою погашення боргу за роботу над пам'ятником; 19 березня 2004 року, за кілька годин до смерті скульптора, суд постановив задовольнити його вимоги[5].
Встановлення пам'ятника відбулося 22 травня 1998 року у дні всеукраїнського свята на честь поета «В сім'ї вольній, новій»[2][6]. Проти встановлення пам'ятника у місті виступали місцеві члени Комуністичної партії України та проросійські активісти[4][7]. Основною причиною протесту стали чутки, що площу Героїв Великої Вітчизняної війни після встановлення пам'ятника перейменують на площу імені Тараса Шевченка[3].
З моменту перебування Луганська під контролем угруповання ЛНР місцевими проросійськими діячами неодноразова висувалась ідея знесення пам'ятника Тарасу Шевченку або його заміну іншим монументом[8][9], проте керівництво ЛНР таку ідею відкинуло[10].