Одного разу ми пішли до лісу. Ще торік тут жебоніла криничка, а тепер побачили тільки замулене дно. Виявляється, криничку просто потрібно було розчистити. Засукавши рукава ми взялися до роботи. Не минуло й півгодини, як з'явилася чиста водичка. А поруч, над криничкою, і верба схилилася. На гілці кухлик висить. Не минають люди кринички. Верба подає їм кухлик. А ми радіємо, що наша праця не марна. Бережіть криничку!
Катерина Білокур – талановита українська художниця-самоучка, представниця так званого "наївного мистецтва", майстер народного декоративного живопису. Її картина "Осінь" була написана в 1960 році, коли художниці вже було 60 років.
На ций картині зображені дерева, які тільки почали жовтіти. Глядач начебто дивиться на ці дерева трохи зверху, немов стоячи на пагорбі. Погода ясна, на небі багато невеличких білих хмарок. Небо дуже ретельно виписане; сонця на небі не видно, а легкий рожевий відтінок хмарок свідчить, що воно скоріш за все вже спустилося низько та скоро настане вечір.
Від картини віє спокоєм. Вона залишає дивне враження. І начебто нічого особливого на ній не намальовано - дерева і дерева, але є в ній щось особливе. Мабуть, це любов до рідного краю, до природи, яку талановитій художниці вдалося майстерно втілити у цій картині. Як казала Катерина Білокур, "Талант здобувається великою любов'ю". І, дивлячись на картину "Осінь", переконуєшся у тому, що так воно і є.
Взимку багато різних розваг. І всі діти люблять розважатися. Можна кататися на ковзанах,лижах,санчатах.Гратися в сніжки,ліпити снігову бабу. Також багато хто любить гратися в хокей. Але я,люблю розважатися взимку зі-своїми батьками.Кожної зими, тільки випаде пухкий сніг, ми їдемо за місто спускатися на санчатах з гірки. Як довго ми чекаємо вихідного дня.А особливо переживаємо, що розтане сніг. Але тільки прийде неділя і ми вранці погрузимо до машини санчатч та лижі,всі наші переживання забудуться , як страшний сон. І ось, ми всі з великим нетерпінням сидимо мовчки в машині мов боємося, що щось може зруйнувати наші сподівання. Навідь моя молодша систра, яка завжди крутиться, пищить, вередує,сидить тихенько,мов мишка. Я посміхнусь згадуючи переживання мама чи тепло ми одягненні,чи достатньо вона взяла їжі. Адже саме головне, що ми всі разом їдемо до нашого таємного місця. І ось всі сподівання здійснилися! Ми приїхали до нашої улюбленої гори. Швидко виймаючи санчата я взлітаю по крутій горі до самого її верха.Сідаю на санчата і личу до низу. І в обличча мені летить холодний сніг, який миттю розтає і стікає по моїх щоках . Я личу на своїх санчатах сміючись від задоволення.а холодний вітер обвіває облича,здається,що відервусь від землі і полечу у синє небо.Але ось уже і кінець, цому диву, гора закінчилась зупиняюсь,хватаю мотузку і мершій знову на гору. А там мама з молодшою систрою зліпили смішного сніговика, а десь вдалені,минаючи кущі та дерева граційно спускається на лижах тато. І мені так добре на душі та весело, що моя родина така любляча та дружня. І як добре що взимку так багато різних веселих розвах.
