В ТАКИХ РЕЧЕННЯХ Є ОДНОРІДНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ:
2, 3, 5, 6, 7, 8, 9
__
2. У ній всі тони й відтінки, всі переходи звуків від твердих до найніжніших.
3. Дивуєшся дорогоцінності нашої мови: в ній що не звук, то подарунок, все крупно, зернисто, як самі перли.
5. Пригадаймо такі слова, як „оксамит”, „перли”, „намисто”, „рушник”, „хустка”, „знамено”.
6. Кожне слово має свій сенс, свою красу.
7. У мене особисто народжується велике почуття радості при згадці таких слів, як „світанок”, „сонячний промінь”, „веселий струмок”, „голуба далечінь”, „блакитна високість”...
8. А скільки таких слів існує, і за кожним глибина, суть і краса!
9. Той, хто не знає рідної материнської мови або цурається її, сам засуджує себе на злиденність душі, стає безбатченком.
Художник Василь Береговець жив у просторій міській квартирі, але часто сумував за далекою хатою, в якій народився.
Далека батьківська домівка... Нікого не залишилося в тій хаті з їхнього роду. У тій оселі давно живуть чужі люди, які вважають домівку своєю.
Заметена снігами хата ледь блимала невеличкими вікнами з-під сивих брів. А навесні вона оживала. Коли розтавали сніги, зеленими шпичаками найпершими пробивалися півники. Викидала зелене пагіння ружа, з-під землі п'явся любисток. Весна ніби прагнула прикрасити хатину, щоб людям у ній було веселіше.
А коли з теплого вирію прилітали ластівки й поселялися в гніздах під стріхою, хата озивалася заливчастим щебетом. Бо ж відколи вона стоїть на цьому пагорбі, стільки над нею співають ластівки.
Змалку Василька обступали білі стіни, на яких висіли вишиті маминими руками рушники. У кутку піч, на печі часто сушилися жито, пшениця, просо. Василько любив спати на теплому зерні, особливо після того, як набігається взимку, катаючись по кризі.
Усе в тому домі здавалося звичним і рідним. На покуті стіл, застелений скатертиною. Над ним фотографії всього роду і намальовані художником картини. У світлиці було тепло й затишно навіть узимку, коли наставали холоди.
