Відповідь:
Сюжет книги динамічний. Він буде цікавий і дорослим, і малим. Автор уміло знайшов золоту середину у викладі. Твір і складний, і простий водночас. Кожен персонаж є особливим, по-своєму надихаючим. Ну і, звичайно, пізнавальний підтекст, який прочитується чи не в кожному рядку. Роман розрахований на широку аудиторію, проте україномовну. Адже деякі слова будуть не дуже зрозумілі. Як от, наприклад, слово «джури», що означає «зброєносці». Особисто мої враження від книги «Джури козака Швайки» дуже позитивні. Цей роман я прочитала декілька разів. І він багато чому мене навчив: любити рідний край, поважати історію. А цікавий сюжет захопив настільки, що не можна було відірватися. Тому, раджу прочитати роман Володимира Рутківського абсолютно всім.
Пояснення:
таке підходить?
Вишивана сорочка — улюблений одяг кожної українки. Вони прикрашали сорочку магічними знаками сонця, поля, води. Вважалося, що ці символи відводять від людини хвороби і нещастя. І сама тканина сорочки, і вишивка, і колір ниток мали чарівну силу.
Для вишивання потрібні нитки "муліне". їх слід спочатку проварити із сіллю, щоб вони не линяли. Потім нитки слід гарненько прополоскати й висушити.
Найлегше вишивати на канві, бо на цій цупкій тканині плетиво ниток утворює маленькі й великі дірочки. Потрібно порахувати, скільки клітинок займе орнамент у ширину і, накинувши з кожного краю по чотири клітинки, відрізати шматок канви.
Втягнувши нитку у голку, можна братися до вишивання. Вколювати нитку потрібно у велику дірочку канви і виколювати нижче у дірочку так, щоб зверху утворився косий стібок. Це буде півхрестик. Коли зробити такі самі стібки назад по тих же проколах, косі стібки ляжуть в іншому напрямку і утворять хрестики.
Я вдячна бабусі за її науку, за те, що відкрила мені таємниці вишивки.
Батьківський дім, рідний край, Вітчизна, Батьківщина – слова, якими ми визначаємо місця свого народження, шматочок планети Земля, де проживаємо зі своєю родиною.
Якщо запитати будь-яку людину: «Чи любить вона свій рідний край?», то у відповідь почуєш: «Так, звісно!» Любов до місця, де ти народився, не можна пояснити, вона просто існує у твоєму серці.
Я народилася у селі Велика Білозерка, в наймальовничішому для мене куточку України. Моя Білозерка прекрасна в будь-яку пору року. Навесні усе зеленіє і квітне, усе прокидається від довгого зимового сну й радіє новому життю.
Влітку, під променем сонця, повітря наповнюється ароматом духмяних степових трав, а навколо кружляє тополиний пух.
Восени всі вулиці наповнюються золотом дерев. Ну, а взимку все вкривають гори срібла. Всю цю красу я не проміняю ні за які багатства світу…
Нехай моя рідна Велика Білозерка не така відома у світі, як Київ чи Ялта, та я все одно люблю своє село, пишаюся його історією - а селу вже 242 роки! – і вірю у щасливе майбутнє. І кожен з нас своїми досягненнями, і добрими справами може прославити ім`я своєї маленької Батьківщини…