Це місто не спить. Він вже ніколи не засне … День і ніч сотні тисяч коліс його тіло пестять. Він не скине з себе проводів електричний гніт, Але, повержений в бруд, всім закоханим гріхи відпускає.
Це місто схожий на тебе – молодий хуліган. Він з робочої околиці родом, але «вибився в дамки» І грошима недбало смітить, благо, сповнений кишеню, Тільки втиснутися все ж не може в «буржуйські» рамки.
Він розлігся в степу – дивиться в небо очима вітрин, Гордо тягнеться вгору, відбиваючи будь-які нападки. Він яку завгодно столицю б викликав на ринг І напором своїм поклав би її на лопатки.
У ньому з трущоб убогістю поєднується розкіш палаців, Його тіло – заводи і шахти, і блиск ресторанів … Він по моді одягнений, але з тих нахабних молодиків, Що позначені шрамами (в минулому – криваві рани).
Він буває злегка неохайний, трохи нерозумний, І часом себе вранці відчуває премерзко … Це місто – банкір, пролетар, трохи бандит, І в контрастах його – чарівність юності зухвалою.
Це місто – спортсмен, він хворіє, як ми, за «Шахтар», І вітає нас грізним ревом своїх стадіонів. Він палає в ночі, як неоновий строкатий багаття. Навіть зірки нам здаються ближчими з його териконів …
Це місто – шибайголова, він такий же, як ти … Попереду – павутина доріг і тернисті версти. Спалахують зірки над містом сплячою мрії, І сьогодні, рідний, це наші донецькі зірки!
Итак, коты на их кошачьей жизни. Что означает – «кот наплакал? в нашем обычном понимании? Что значит «облезлая кошка", или « тянуть кота за хвост», или еще: «Купить кота в мешке»? В наиболее ненадежные моменты люди вспоминают именно кота. Будто он и является олицетворением всяческой горести. Все эти образные человеческие выражения котов не касаются. Ведь это фразеологизмы. Кот наплакал - то есть очень мало. Как облезлая кошка - обычно говорят про друзей, завистливые, враги друг другу. "Кот в мешке" - приобрести что-либо за глаза, не зная о достоинствах или недостатках покупки По В. Аксимовим ( не знаю так или не так, не уверена в переводе, не изучаю украинский язык)
День і ніч сотні тисяч коліс його тіло пестять.
Він не скине з себе проводів електричний гніт,
Але, повержений в бруд, всім закоханим гріхи відпускає.
Це місто схожий на тебе – молодий хуліган.
Він з робочої околиці родом, але «вибився в дамки»
І грошима недбало смітить, благо, сповнений кишеню,
Тільки втиснутися все ж не може в «буржуйські» рамки.
Він розлігся в степу – дивиться в небо очима вітрин,
Гордо тягнеться вгору, відбиваючи будь-які нападки.
Він яку завгодно столицю б викликав на ринг
І напором своїм поклав би її на лопатки.
У ньому з трущоб убогістю поєднується розкіш палаців,
Його тіло – заводи і шахти, і блиск ресторанів …
Він по моді одягнений, але з тих нахабних молодиків,
Що позначені шрамами (в минулому – криваві рани).
Він буває злегка неохайний, трохи нерозумний,
І часом себе вранці відчуває премерзко …
Це місто – банкір, пролетар, трохи бандит,
І в контрастах його – чарівність юності зухвалою.
Це місто – спортсмен, він хворіє, як ми, за «Шахтар»,
І вітає нас грізним ревом своїх стадіонів.
Він палає в ночі, як неоновий строкатий багаття.
Навіть зірки нам здаються ближчими з його териконів …
Це місто – шибайголова, він такий же, як ти …
Попереду – павутина доріг і тернисті версти.
Спалахують зірки над містом сплячою мрії,
І сьогодні, рідний, це наші донецькі зірки!