Для чого людині дається життя? Як відшукати свій шлях у житті? На ці питання можна дати мільйон відповідей. Тобто в кожному віці та в кожній окремо взятій життєвій ситуації чи історії відповідь буде дана абсолютно різна. Життя — це дар, це можливість тут і зараз, можливість бачити, чути, робити, народжувати та мріяти.
Життя не купиш, ні за які пряники. Час назад не повернеш. Життя швидкоплинне й стрімко рухається вперед, тобто до кінця. І про це потрібно замислюватися ще в молоді роки. Ще в юності треба знайти себе, своє покликання, тобто обрати свій подальший життєвий шлях. І шкода, що деякі починають розуміти це лише на півдорозі, коли скоєно чимало помилок…
Багато хто з нас хоча б одного разу замислювався про сенс життя. Це не дивно, адже з кожним роком людина стає старшою, досвідченішою та мудрішою. З’являються серйозні питання щодо того, навіщо й для чого ми взагалі живемо. Цінності змінюються, друзі йдуть, діти виростають. Людина в результаті залишається наодинці з собою. Саме в такі моменти й починають лізти в голову різні, часом навіть дивні думки. Наприклад, чи вірно був обраний життєвий шлях, чи до вподоби та професія, яку здобуто, чи тій людині належить серце…
На мою думку, щоб відшукати свій шлях у житті, треба прислухатися до власної інтуїції. Але тільки цього недостатньо. А ще треба покладатися на здоровий глузд, тобто оцінювати свої вчинки з позицій розуму.
Справжній друг для мене - це, насамперед, людина, спілкування з якою не тільки дає мені задоволення, а й сприяє розвитку мене як особистості, людини. Мені здається, що, спілкуючись із друзями, люди можуть розвиватися не менше, ніж під час навчання чи читання книжок. Я маю на увазі не здобування нових знань - для цього достатньо погортати енциклопедію, а навчання духовне, духовне вдосконалення. Поширеною є думка, що друг - це той, хто знаходиться поруч, коли в тебе є якісь проблеми, тобто «пізнається у біді». Можливо, це так. Адже людина, яка кудись зникає, коли тобі потрібна до чи просто підтримка, навряд чи може зватися справжнім другом. Але це не єдине і не головне. Друг - той, хто поруч, коли в тебе все гаразд. Спробую пояснити свою думку. Мені відомі випадки, коли люди спілкуються тільки тоді, коли є певні проблеми: вони використовують одне одного для того, щоб розповісти про щось погане, поскаржитися. Вони є безкоштовними психологами одне для одного, і тільки. Зі справжнім другом має бути цікаво і тоді, коли все добре, бо в таких ситуаціях ти розумієш по-справжньому, чи потрібна тобі ця людина, якщо тобі від неї кічого не треба, Виходить ось такий каламбур, але він насправді передає моє ставлення до питання дружби. Приклади справжньої дружби ми гаємо і в класичній літературі. Проте зазначимо, що найчастіше література окреслює лише частину, певний етап життя героїв. У реальному світі люди часто і радикально змінюються, іноді вони змінюються, як-то кажуть, «у різні боки». Тоді друзі можуть ставати настільки різними, що спілкування одне з одним їм більше не цікаве. Насправді різні люди можуть бути і найкращими друзями, вони тоді доповнюють одне одного, спілкування стає цікавішим, їм є чого навчитися одне в одного. Але в друзів мають бути однакові цінності, схожі духовні орієнтири, тоді вони зможуть порозумітися навіть тоді, коли їхнє ставлення до певних реалій різне. Духовні цінності людини можуть змінюватися з часом, і це може призвести до того, що дружба зникне. Мені це здається нормальним, це цілком природне явище, краще так, ніж дружба «за звичкою». Зараз багато хто не розрізняє справжніх друзів і знайомих. Мої однолітки іноді схильні називати друзями людей, з якими вони; просто весело розважаються, іноді дорослі люди називають друзями своїх колег, з якими вони часом спілкуються поза межами офісу. Гадаю, це не дружба, а просто певний різновид стосунків між людьми. З часом така «дружба» зникне сама собою, і через це навіть не стане самотньо, можливо, цього й не помітиш. Я вважаю, що дружба не залежить від віку, соціального становища, матеріальних статків. Так само вона не поділяється на чоловічу і жіночу. Взагалі чуєш багато думок з приводу того, чи існує жіноча дружба, чи існує дружба між чоловіком та жінкою. Як на мене, безумовно, жінки будують свої стосунки зовсім не так, як чоловіки, тому їхня «дружба» абсолютно не схожа на чоловічу, проте це ще не означає, що між ними дружби не існує. Просто манера дружити та погляди на дружбу так само різні, як різні люди у світі. Кажуть, дружба - це кохання, якому підрізали крила. Щось у цьому Є. Але я вважаю, що дружба теж має свої крила, вони просто «іншого кольору»…
Восени ми з дідусем любимо ходити збирати в лісі гриби. Приємно йти осіннім лісом, де під ногами багато опалого листя, в якого ховаються гриби. Гриби треба уміти збирати, а також знать, які гриби їстівні, а які немає. Я знаю багато їстівних грибів : опеньки, лисички, маслюки, боровики і інші. Найбільша радість для грибника, коли він в лісі знайде узлісся, на якому ростуть боровики. Одного разу пощастило і мені. Випадково недалеко від великого дуба я помітив товстенького боровичка, який хоча і був маленьким, але упевнено і твердо ріс серед опалого листя на галявині. Я став уважно оглядати узлісся, і знову побачив боровика. Великий гриб ніби староста стояв посеред узлісся і оглядав інші гриби. Через декілька хвилин мій кошик був наповнений, і я радісно пішов до дідуся.
Для чого людині дається життя? Як відшукати свій шлях у житті? На ці питання можна дати мільйон відповідей. Тобто в кожному віці та в кожній окремо взятій життєвій ситуації чи історії відповідь буде дана абсолютно різна. Життя — це дар, це можливість тут і зараз, можливість бачити, чути, робити, народжувати та мріяти.
Життя не купиш, ні за які пряники. Час назад не повернеш. Життя швидкоплинне й стрімко рухається вперед, тобто до кінця. І про це потрібно замислюватися ще в молоді роки. Ще в юності треба знайти себе, своє покликання, тобто обрати свій подальший життєвий шлях. І шкода, що деякі починають розуміти це лише на півдорозі, коли скоєно чимало помилок…
Багато хто з нас хоча б одного разу замислювався про сенс життя. Це не дивно, адже з кожним роком людина стає старшою, досвідченішою та мудрішою. З’являються серйозні питання щодо того, навіщо й для чого ми взагалі живемо. Цінності змінюються, друзі йдуть, діти виростають. Людина в результаті залишається наодинці з собою. Саме в такі моменти й починають лізти в голову різні, часом навіть дивні думки. Наприклад, чи вірно був обраний життєвий шлях, чи до вподоби та професія, яку здобуто, чи тій людині належить серце…
На мою думку, щоб відшукати свій шлях у житті, треба прислухатися до власної інтуїції. Але тільки цього недостатньо. А ще треба покладатися на здоровий глузд, тобто оцінювати свої вчинки з позицій розуму.