КАЛИНОВСКОЕ ЧУДО - ПРОСТРЕЛЕННЫЙ КРЕСТ
В день празника Ивана Купала, 7 июля 1923 года в субботу, трое красноармейцев ехали по дороге из Винницы на Калиновку и остановились возле креста напиться воды из источника. Один из солдат, ради развлечения, начал стрелять из винтовки в распятие и, как рассказывает письмо красноармейцу Иркутской конвойной команды войск ГПУ Сибири Григорному от его родителей (август 1923 года), выстрелил он 24 раза, но ни разу не попал в распятие, «а пули падали возле этого креста на землю, а как выстрелил в 25 раз, то попал в правое плечо Иисуса Христа и из плеча потекла кровь». По свидетельствам очевидцев и архивным материалам органов безопасности тогдашней власти, прессы того времени, - в красноармейца, который стрелял, отняло руку.
ЧУДО – ВСПЫШКА МОЛНИИ СОЗНАНИЯ
Об этом чуде быстро стало известно местным жителям и уже на следующий день они пришли на это место со священником села Сальник Владимиром Свінцицьним, чтобы . Во время этой первой службы «появилась на небесах икона - изображение Матери Божией и стояла 3 дня. 1-й день сияла, как солнце, а потом (стала) невнятная, как бы размытая». Впоследствии сюда пошли многочисленные крестные ходы со всей округи и даже со всей Украины.
КОМИССИЯ ПО РАССЛЕДОВАНИЮ ЧУДА
Атеистическая власть того времени сначала не знала, как правильно отреагировать на такое событие. Не могли терпеть самого факта чуда и религиозного подъема народа, но и боялись принимать кардинальные действия через большое скопление верующих. В секретном циркуляре того времени отмечалось, что нужно сосредоточить максимум внимания и сил на религиозном движении связанном с чудесами, но не выходить в методах борьбы за рамки. Также особо выделялось, что «на этом деле легче всего совершить ошибку и даже сломать себе шею».
Калиновское чудо местные чиновники пытались представить, как умелую религиозную агитацию «попов и церковников». У креста была выставлена на три недели охрана из 12-ти красноармейцев, «пока не приехала из Центра Комиссия и обследовала и признала, что действительно есть чистая кровь Иисуса Христа и забрали эту кровь и куда-то отправили».
Объяснение:
Мабуть, це питання слід пов'язати із отим вічним питанням дорослих на кшталт "Яким ти хочеш стати, коли подорослішаєш?" або "Ким мрієш бути?". У молодших класах, коли мене це діставало це питання, я відповідав, що моя мрія - бути таким, як Карабас-Барабас або Бармалей. Але то було усе несерйозно і необмірковано. Згодом трапився випадок, який примусив мене замислитися над цим питанням. Я посварився 3 усіма своїми друзями. Спочатку ходив "півнем", високо задравши носа і зухвало думав, що вони без мене і дня не зможуть прожити. Чомусь я тоді так думав. Але згодом мій ніс якось сам став опускатися, я ходив похнюплений, життя нічим не тішило. Батьки відразу відчули, що у мене неприємності. Одного разу батько зайшов до моєї кімнати на хвилинку щось попросити, затримався на годину. З тієї розмови я багато чого зрозумів, переоцінив себе і свою поведінку й замислився, чому мене покинули друзі? Мабуть, причина у мені. Я дивився на батька і хотів бути таким, як він. Мій батько - посадова особа. У нього поставлений голос, його завжди приємно і цікаво слухати. Він знає так багато! На день народження тата з ранку і до вечора телефон не вмовкає. А за столом лунають вітання, подяки, слова поваги і любові. Моя мама часто говорить, що вона не уявляє своє життя без батька. Я так хочу бути таким, як батько, - щирим, відвертим, простим у сім'ї і з друзями, на роботі професійним, компетентним і справедливим, і взагалі доброю людиною. Невдовзі після тієї розмови я помирився з друзями. З тих пір ми жодного разу не сварилися, і тепер наша дружба стала міцнішою. А ще у цьому році мене обрали за старосту класу (хоча раніше і квіти не довіряли у моє розпорядження!). Але на цьому я не зупиняюся, а постійно працюю над собою, щоб колись і мій син пишався мною.