Усна народна творчість — це основа нашої безмежно багатої культури. Це наш дух, наша душа, наша пісня, якій світ дав найвищу оцінку. Використання вікового досвіду народу завжди допомагало нашим письменникам. Починаючи від Котляревського, ми можемо побачити в їхніх творах яскраві зразки народної мудрості, цього невичерпного й справді цілющого для художника джерела.
Фольклор бере свій початок ще з тих часів, коли не було ні писемної літератури, ні письма взагалі. Усна народна творчість слугувала народу для власних потреб, як-то: колискові, казки, загадки, примовки. Вони мали прищепити дитині любов до народної творчості, надати їм зразки моральної норми поведінки, сформувати естетичні смаки.
Протягом століть напруженої боротьби за національне і соціальне визволення український народ творив сувору, мужню й водночас ліричну поезію — думи та пісні. Ці перлини народної творчості не втратили і ніколи не втратять свого наукового та культурного значення, адже в них відбито світогляд народу на кожному етапі його історичного розвитку, його моральноетичні погляди, естетичні смаки.
Основний пафос дум — оспівування ратних подвигів українського народу, проповідування здорової суспільної та сімейної моралі. Герої таких дум як "Втеча трьох братів із города Озова", "Отаман Максим Старий", "Іван Богун", "Хмельницький та Барабаш", "Олекса Попович" стали вже загальновідомими символами боротьби за краще майбутнє українського народу. Кобзарі співали ці думи в українських містах та селах, несучи людям звістку про подвиги, віщуючи про нові битви та події визвольної боротьби.
Історична пісня, як і дума, збагачувалась кращими надбаннями близьких їй жанрів народнопоетичної творчості, хоч завжди була цілком самостійним жанром. Історичні пісні були покликані зобразити страждання людей, коли палали міста та села України, коли молодих людей забирали в полон, а старих — нищили. Про це йдеться у таких відомих історичних піснях, як "Зажурилась Україна, бо нічим прожити", "За річкою вогні горять", "В Цариграді на риночку".
Сюжети нашої минувшини, оспіваних народних піснях та думах, невмирущі, вони вічні. Саме тому українські письменники намагалися використати їх для створення не тільки історичних, але й художніх творів. Завдяки їм віковий досвід народу й досі передається з уст в уста наступним поколінням.
З великої букви пишуться ремарки, які вказуюсь на ставлення слухачів до якоїсь особи, інші ремарки, %) стоять після закінченого речення: Мова — категорія Загальнонародна, вона характеризує відмінності народів, а не суспільних класів («Сучасна українська літературна мова»). Мова є духовне надбання усього народу, всієї нації… (Там же); Катря. Мамо, цитьте! (Прислухається). Хтось іде до нас; може, лікар? (Біжить з тривогою; дивиться за ворота) (Стар.).
Примітка. З великої букви також пишеться перше слово рубрики тексту, якщо кожна рубрика закінчується крапкою; перше слово прямої мови після двокрапок; початкове слово постанови, резолюції, протоколу; після двокрапки за словами «Слухали», «Ухвалили» в про-токолі. (Довідкова література з цього питання: «Український правопис», «Довідник з українського правопису».)
1.Ведмежа послуга- — безглузда послуга, яка, незважаючи на добрі наміри, замість до завдає великої шкоди, неприємності.2.Велика риба — впливова людина, поважна особа. 3.Вовча думка — лихий, недобрий намір.4.Біла ворона — цей вираз вживається для характеристики людини, яка вирізняється серед інших своєю поведінкою, зовнішнім виглядом.5.Хитрий лис — дуже хитрий,лукавий,підступний.6.Давати горобцям дулі — ходити без діла, байдикувати.7.Як кіт наплакав –мало.8.До перших півнів — о півночі.9.Бігати як курка з яйцем — приділяти незаслужену увагу.10.Убити двох зайців — домагатися одночасного здійснення двох різних справ.
Усна народна творчість — це основа нашої безмежно багатої культури. Це наш дух, наша душа, наша пісня, якій світ дав найвищу оцінку. Використання вікового досвіду народу завжди допомагало нашим письменникам. Починаючи від Котляревського, ми можемо побачити в їхніх творах яскраві зразки народної мудрості, цього невичерпного й справді цілющого для художника джерела.
Фольклор бере свій початок ще з тих часів, коли не було ні писемної літератури, ні письма взагалі. Усна народна творчість слугувала народу для власних потреб, як-то: колискові, казки, загадки, примовки. Вони мали прищепити дитині любов до народної творчості, надати їм зразки моральної норми поведінки, сформувати естетичні смаки.
Протягом століть напруженої боротьби за національне і соціальне визволення український народ творив сувору, мужню й водночас ліричну поезію — думи та пісні. Ці перлини народної творчості не втратили і ніколи не втратять свого наукового та культурного значення, адже в них відбито світогляд народу на кожному етапі його історичного розвитку, його моральноетичні погляди, естетичні смаки.
Основний пафос дум — оспівування ратних подвигів українського народу, проповідування здорової суспільної та сімейної моралі. Герої таких дум як "Втеча трьох братів із города Озова", "Отаман Максим Старий", "Іван Богун", "Хмельницький та Барабаш", "Олекса Попович" стали вже загальновідомими символами боротьби за краще майбутнє українського народу. Кобзарі співали ці думи в українських містах та селах, несучи людям звістку про подвиги, віщуючи про нові битви та події визвольної боротьби.
Історична пісня, як і дума, збагачувалась кращими надбаннями близьких їй жанрів народнопоетичної творчості, хоч завжди була цілком самостійним жанром. Історичні пісні були покликані зобразити страждання людей, коли палали міста та села України, коли молодих людей забирали в полон, а старих — нищили. Про це йдеться у таких відомих історичних піснях, як "Зажурилась Україна, бо нічим прожити", "За річкою вогні горять", "В Цариграді на риночку".
Сюжети нашої минувшини, оспіваних народних піснях та думах, невмирущі, вони вічні. Саме тому українські письменники намагалися використати їх для створення не тільки історичних, але й художніх творів. Завдяки їм віковий досвід народу й досі передається з уст в уста наступним поколінням.